КАК ЭРНЕСТ И МАРЛЕН
Осень состарила город. Поникли клёны плешивые. И небо нынче расхристано. Одето в серую рвань. А я одно только знаю: кроме тебя все фальшивые, И между прошлым и будущим - реальность – хрупкая грань. Но когда листья вдруг вспыхнули, я не заметил поджога, И после бился о крыши дождь – как разлуки рефрен. А я хочу лишь смотреть на тебя, как смертный смотрит на Бога. Как язвенник на «Jack Daniel’s». И как Эрнест на Марлен. Сезонное обострение. И все вокруг жутко бесятся. Курсы валют снова прыгают. По новостям – сущий бред. И мне - как Чехову - хочется то ли чаю попить, то ли повеситься. То ли сбежать на Луну, то ли позвать тебя на обед. Брошенный ветер напился, опять шумит в камыше. Ты думаешь, я с сарказмом, только какие тут шутки? Если в моей сто раз битой, больной и рваной душе Без тебя пусто, как будто у попрошайки в желудке. Июнь забыт и отброшен. Июль и август, ну где вы? Не из-за вас ли тоскливо грустит покинутый сквер? Лишь ты шагаешь по площади с изяществом королевы И привлекаешь все взгляды на свой роскошный манер. Заводит осень привычно свои невинные шалости. Всех одевает теплее. Мол, голым шляться – грешно. После тебя на всех прочих смотришь с позиции жалости. А чтоб в кого-то влюбиться? Так даже думать смешно. И листьев ворох о чём-то с метлою тихо шушукал. Седой, улыбчивый дворник мурлыкал старый мотив. Вот только ты так умеешь – в толпе искусственных кукол Лишь оставаясь собою, затмить всех крашеных фиф. Да, эта осень, должно быть, тебе завидует люто. Тому, что мир добровольно готов тебе сдаться в плен. Тобой живя и любуясь, я наслаждаюсь минутой. И нас смогли бы понять сейчас только Эрнест и Марлен.
2023-02-03 06:58:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3611
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2288