КАК ЭРНЕСТ И МАРЛЕН
Осень состарила город. Поникли клёны плешивые. И небо нынче расхристано. Одето в серую рвань. А я одно только знаю: кроме тебя все фальшивые, И между прошлым и будущим - реальность – хрупкая грань. Но когда листья вдруг вспыхнули, я не заметил поджога, И после бился о крыши дождь – как разлуки рефрен. А я хочу лишь смотреть на тебя, как смертный смотрит на Бога. Как язвенник на «Jack Daniel’s». И как Эрнест на Марлен. Сезонное обострение. И все вокруг жутко бесятся. Курсы валют снова прыгают. По новостям – сущий бред. И мне - как Чехову - хочется то ли чаю попить, то ли повеситься. То ли сбежать на Луну, то ли позвать тебя на обед. Брошенный ветер напился, опять шумит в камыше. Ты думаешь, я с сарказмом, только какие тут шутки? Если в моей сто раз битой, больной и рваной душе Без тебя пусто, как будто у попрошайки в желудке. Июнь забыт и отброшен. Июль и август, ну где вы? Не из-за вас ли тоскливо грустит покинутый сквер? Лишь ты шагаешь по площади с изяществом королевы И привлекаешь все взгляды на свой роскошный манер. Заводит осень привычно свои невинные шалости. Всех одевает теплее. Мол, голым шляться – грешно. После тебя на всех прочих смотришь с позиции жалости. А чтоб в кого-то влюбиться? Так даже думать смешно. И листьев ворох о чём-то с метлою тихо шушукал. Седой, улыбчивый дворник мурлыкал старый мотив. Вот только ты так умеешь – в толпе искусственных кукол Лишь оставаясь собою, затмить всех крашеных фиф. Да, эта осень, должно быть, тебе завидует люто. Тому, что мир добровольно готов тебе сдаться в плен. Тобой живя и любуясь, я наслаждаюсь минутой. И нас смогли бы понять сейчас только Эрнест и Марлен.
2023-02-03 06:58:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4646
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1716