КАСАБЛАНКА

Андрій Лаврик

«Весь мир рушится, а мы выбрали это время, чтобы влюбиться.» («Касабланка», 1942 г.) В чёрно-белой истории есть все цвета и оттенки. Здесь судьба выдаёт нереальный кульбит. Память вечной любви нас поставит безжалостно к стенке. Скажет: «Пли!». Оживит. И расстрел повторит. Нужно душу убить. Она скорби нас сдаст, как улика. Хорошо без души! Не тужи. Будь здоров. Но сойдутся сценарии судеб в кафешке «У Рика». И отправятся вспять стрелки жизни часов. Завтра снова наденем привычные маски цинизма, Но сегодня покажем друг другу лицо. Отложи на потом предвкушение ты катаклизма. Посидим - как тогда - попивая винцо. Что теперь? Трепетать, просыпаясь от памяти зова? Вискарём утоляя тоски по ней зуд. Об утрате взаимной любви ты сыграй, Сэм, нам снова: Эти чувства обоих нас переживут. Жесток судьбы каприз: мы вниз летим без виз. «You must remember this, a kiss is still a kiss …»

2023-02-07 11:14:27

Інші вірші поета

Кто-то гуглит погоду в Париже Взросление Вдоль дорог бегущих DELETE

Інші поети

Kim Diamond

@DiaStf02

Schüra

@shura_smit

Lovely Heart

@LovelyHeartForever21

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16504

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12121