ХТОСЬ БУДУЄ БОРДЕЛІ
(18+)
Хтось будує борделі. Інші мурують храми. Найчастіше це робить одна і та ж персона. До раю шлях навпростець, до пекла ідуть манівцями. Хто успіху прагне - фарбується в хамелеона. Хто має наснагу – постійно змінює колір. Встає під нові прапори та сучасні гасла. З «потрібним» знайомим заливши коньяк за комір, В багаття із кривди проллє іще більше масла. Що нині у тренді? Обличчя яке у моралі? Вже правда згубила красу. Залишилось спотворення. Історії потяг прямує уверх по спіралі, Приречені ми на постійне безглузде повторення. Тут жоден із нас проблемам не має ліку, Мов той каменяр, що у вірші длубає скелю. В одному котлі варитимуться довіку Що ботюшка з храму, що той сутенер із борделю.
2023-01-20 09:05:13
2
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5054
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12628