ХТОСЬ БУДУЄ БОРДЕЛІ
Андрій Лаврик
(18+)
Хтось будує борделі. Інші мурують храми. Найчастіше це робить одна і та ж персона. До раю шлях навпростець, до пекла ідуть манівцями. Хто успіху прагне - фарбується в хамелеона. Хто має наснагу – постійно змінює колір. Встає під нові прапори та сучасні гасла. З «потрібним» знайомим заливши коньяк за комір, В багаття із кривди проллє іще більше масла. Що нині у тренді? Обличчя яке у моралі? Вже правда згубила красу. Залишилось спотворення. Історії потяг прямує уверх по спіралі, Приречені ми на постійне безглузде повторення. Тут жоден із нас проблемам не має ліку, Мов той каменяр, що у вірші длубає скелю. В одному котлі варитимуться довіку Що ботюшка з храму, що той сутенер із борделю.
2023-01-20 09:05:13
2
0
Інші вірші поета
Женщина бывает кем угодно Комод Осень в столице КТО-ТО ЛЮБИТ ДЕНЬГИ, ДРУГИЕ – ВЛАСТЬ
Інші поети
Veronika Yupyn
@Veronika_Yupyn
Josephine schultz
@josephine_schultz
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2372
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12389