Женщина бывает кем угодно
Тень на веки. В лифчик – поролон. Нормам всем назло и этикету, В каждой женщине живёт Наполеон, Захватить мечтающий планету. Шарлатанству этому не верь, Образов у них в запасе сотни: Элегантная мадам Коко Шанель И нахальный гопник с подворотни. Вот она – сестра, жена и мать, Но когда всё в жизни косо-криво, Женщина способна так послать, Что краснеют грузчики стыдливо. Сострадать умеет и любить, Смотрит назидательно и строго, Но попробуй женщину обидь - Как сестра Кличко – порвёт любого. Экология виною, или стресс? Где проходят жуткие обряды Превращения диснеевских принцесс В монстров, что не ведают пощады? Всё на них: семья, очаг, уют. Стойки и красивы непременно. Видно, Бог и чёрт всегда живут В душах их, работая посменно. Я, конечно же, за дам стою горой, Слабый пол всегда на пьедестале. Просто кажется, что в женщинах порой Дремлет Гитлер, и сидит в засаде Сталин. Поделюсь секретом принародно: Зуб даю! Железно! Буду гадом! Женщина бывает кем угодно, Всё зависит от мужчины рядом.
2023-02-02 16:19:32
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12331
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4816