КЛЕПТОКРАТИЯ (СКАЗКА)

Андрій Лаврик

Клептокра́тия (от др.-греч. κλέπτειν «воровать» + κράτος «господство, власть»; буквально «власть воров») — правительство, контролируемое мошенниками. В тридесятом царстве братия По многоходовке гения Порешила: Клептократия – Форма лучшая правления. Кажется – куда нелепее? Быть ведомым наглой мордою Но народец раболепие Нёс – как стяг – святыней гордою. Ох, кичились люди муками! Скрепы блеянья овечьего Завещали детям с внуками. Больше завещать-то нечего. Чтоб сберечь идею мерзкую, Напрягли умишки куцые. Клептократию имперскую Прописали в конституции. «Выбор – зло!», - их вечный лозунг Одно имя в бюллетенях. Главное – удобней позу Всем занять им на коленях. Эх, картина! Вот же мило! На волне патриотизма Так царя на днях скрепило - Что не помогла и клизма. Чтит же власть свою породу: На подбор – одни мошенники. Весь народ скулит им оду В милом праздничном ошейнике. Был один – кричал: «Коррупция! Власть в дepьмe! Тащи подгузник!» Он - наглядная инструкция – Катакомб извечный узник. Спору нет – слепа фемида! У законов век не долог. Ведь, когда на троне гнида, Не в чести паразитолог. Что ж, простится мне едва ли Грубых слов шальная сальность. Это сказка без морали. Слава Богу – не реальность!

2023-02-11 07:09:15

1

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3525

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12267