Кофе из «Старбакса» за 120 крон
Кофе из «Старбакса» за 120 крон, И утро в разомлевшей спросонья Праге. Шепчет на ухо Влтава – река времён – Жизни, былины, сказки, легенды, саги. Что же, глубокие реки всегда тихи, Словно солдат, направляющийся в разведку. И даже мои непутЁвые с виду стихи Здесь превратились вдруг в путевые заметки. Мысли – как шахматы – все на свои места, На клетки мозга расставлю вновь боевито. Бодро шагаю от Карлова я моста Площадью прямо к собору Святого Вита. Парков кудрявится жёлтая шевелюра. Был бы художником, взял бы на карандаш. Шрифтом готическим местная архитектура Впишет меня в романтический свой пейзаж.
2023-02-08 15:46:18
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3932
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11434