ЛУЧШАЯ НОЧЬ

Андрій Лаврик

(18+)
Глаза. Касанья. Руки. Шея. Пряди. Душа растерзана мертвецкой хваткой чувств. И нечто инфернальное во взгляде, И что-то райское в прикосновенье уст. Сбиты контуры тел и линий, Вечер в алое сари одет. Луч последний – как хвост павлиний - Распушил преломлённый свет. Влюблённым Бог козырные сдал масти, Нас в шулерстве никто не обвинит. Ведь первобытным порожденьем страсти Живёт у всех в сердцах палеолит. Любовь сначала нас замкнёт. Потом, конечно, обесточит. Никто из нас глаз не сомкнёт Во время самой лучшей ночи.

2023-02-01 19:59:38

Інші вірші поета

КОЛIР ЩАСТЯ Я СЕБЯ СОМНУ, НО НЕ ВЫДАМ ДРОЖЬЮ... СОНЛИВОЕ Я ТВІЙ

Інші поети

Princess Girl

@Princess_life

Anntuanetta

@Anntuanetta

csillagnapsi

@Lucylillaa

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5158

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12640