Луна зимним яблоком зреет
Андрій Лаврик
Луна зимним яблоком зреет На сумрачном дереве ночи. Но память уже не согреет И счастья нам не напророчит. Лишь ветер за окнами свищет, Стучится в закрытые двери. Как будто отчаянно ищет, Кому свои тайны доверить. Когда ты вздыхаешь: «Одна я», - Тоскуя печально и немо, То просто не знаешь, родная, Что ты – моё доброе небо. Что ты – моё солнце горячее, Что бьюсь без тебя в лихорадке. Что рядом с тобою богаче я, Чем все, кто у «Форбса» в десятке.
2023-02-03 09:20:12
2
0
Інші вірші поета
Из любви этот вечер соткан Берёзы зажглись, как спички КОЛIР ЩАСТЯ Задушевным немым упрёком
Інші поети
Anna Gera
@my_own_story
Zinzee Noel
@undiscoveredflower
Gang Little
@Ganglittle
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
45
5
2483
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13269