Май

Андрій Лаврик

Если я Берлиоз, ты - трамвай, Нету в жизни романтики. Мир наш топит в дождях этот май, Как "Титаник" в Атлантике. Все следы мои смыла вода, Капли с неба послушно падали. Если я вернусь, то навсегда. А оно тебе надо ли? Пусть реальность идёт ко дну, Мы с дождём нынче вместе квасим. Я любил лишь тебя одну, А ты со мной как с Муму Герасим. Только память нахлынет порой, Если чувства и есть, то спрячь их. Этот май, что по праву твой, Топит нас, как котят незрячих.

2023-02-05 09:19:16

Інші вірші поета

ТОПОНИМЫ ГЛОССАРИЙ Отблеск рассвета, как остриё кинжала СИНДРОМ ОТМЕНЫ

Інші поети

Серце Мрійниці

@avtorka

Nala

@anuton

Mery

@Mery_Ray

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11210

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1708