МАЯК
Всё живое по воле небес превращается в прах, Красота – только пшик - преломленье лучей в зеркалах. Горы – лишь результат драки двух тектонических плит, И алмаз состоит с тех же атомов, что и графит. Только всё потеряв, за спиной можно крылья узреть - Чтобы бабочкой стать, нужно гусенице умереть, И в конечном итоге, в бессмысленном хаосе дней, Наш маяк – это смерть, мы повсюду шагаем за ней. Каждый, кто был рождён, в месте этом закончит маршрут, И не важно, за окнами Хельсинки или Бейрут, Киев или Москва, Капитолий, Иерусалим, Будем в срок. Никогда не забьём, не запьём, не проспим. Когда всё надоест: пить, страдать, веселиться и есть, И от качки житейской начнётся морская болезнь, Сам смотритель, огонь зажигая, все спишет счета. Вот он – главный маяк. Вот, где истинная красота.
2023-02-06 21:13:20
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168