МЕДВЕДЬ И СПИЧКИ (БАСНЯ)
Андрій Лаврик
Под старость лет сошёл с ума лесной медведь. В кустах малинкой обжираясь по привычке, Нашёл оброненные кем-то прежним спички, Сел на пенёк, и ну отчаянно реветь: «Я всех согрею, кто живёт в большом лесу, Хвалите же меня, и прославляйте чинно. Спасу от холода и волка и лису.» Плешивый мишка чиркнул спичкой, дурачина. Вот вспыхнула калина, а за ней Берёзы, клёны, даже пальмы запылали. Лишь зайцы, дорожа шкуркой своей, В лихом пожаре том кретина прославляли. Горел енот, горел трудяга ёжик. Козлы сбегали, не жалея ножек. Сам косолапый, скрепы чтя свои невежьи, Обгадил жидко местность по-медвежьи. Мораль: понятно даже самой малой птичке, Куда засунуть нужно мишке свои спички.
2023-02-10 08:05:12
1
0
Інші вірші поета
ДЕЗЕРТИР НЕ ТАКАЯ, КАК ВСЕ Боже, как с ней легко и просто! Душе любить не запретишь
Інші поети
MuSeqHar
@museqhar
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1033
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3899