Мы упрямо становимся теми, кого боимся
Андрій Лаврик
Мы упрямо становимся теми, кого боимся. Превращаемся в тех, кого всеми фибрами ненавидим. Ой, как скоро мы в них – как в зеркале – отразимся. Здесь кордон очень тонок. Порой он совсем невидим. Вечность, всем нам известно, движется по спирали. Чередуется в судьбах за расставаньем встреча. Люди жили, любили, мучались, умирали. И собою кого-то лечили, иных калеча. Вслед за Маленьким принцем скажу: «Всё мы родом из детсва». У истории технология карусели. И сменяем друг друга мы на правах соседства. Кто вчера с рыжиною ходили – уж полысели. Люди гадят друг другу в души. Назло? С испугу? Запускают друг в друга ненависть, словно стрелы. Люди ходят и ходят веками по злому кругу, Кто-то должен суметь взглянуть за его пределы.
2023-02-03 21:08:29
1
0
Інші вірші поета
Перекрёсток ПЛАСТИЛИНОВЫЕ ЛЮДИ КАНОНАДА Ангелы режут крылья
Інші поети
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16605
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12213