На экране полночных небес
Андрій Лаврик
На экране полночных небес Крутит ночь колдовское кино. В неизвестность отходит экспресс, Превращаясь в сплошное пятно. Заметает сентябрь следы, Избавляясь от летних улик. И откуда в нём столько воды? Он сварлив, словно дряхлый старик. Может сызнова жизнь мне начать? Научиться безгрешно любить, Научиться бесстрашно мечтать, К облакам в небеса воспарить. Или сгинуть в тоске навсегда, Опрокинуть клепсидру времён. Не моей ли то жизни года Опадают с желтеющих крон?
2023-01-26 19:50:10
1
0
Інші вірші поета
СНЕГА КИЛИМАНДЖАРО В ГРУДИ Чешет ветер гриву леса ЦЕЙТНОТ
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4530
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012