НИ МЕРЛИН, НИ МАРЛЕН, НИКАКАЯ ИЗ СВЕТСКИХ ЛЬВИЦ
Ни Мерлин, ни Марлен, никакая из светских львиц, Не сравнятся с тобой ни во внешности, ни в обаянии. Я сто раз погибал на копьях твоих ресниц, И богам твоих глаз отдавал свою жизнь на заклание. Объяснить эту связь не смогли бы ни Фрейд, и ни Кант. Почему то бушую, как пойманный тигр в вольере, То как ноты забывший, пристыженный музыкант, Я травлю свою душу тобой, как ничтожный Сальери. Не смогли б устоять ни Моне, ни Ван Гог, ни Дега, Позабыв обо всём, лишь тебя бы одну писали. Ибо гений - всегда красоты и любви слуга. А когда рядом ты, сердце делает сальто-мортале. Безусловный талант твой - одним лишь пронзительным взглядом Превращать меня в камень, подобно Медузе Горгоне. Ведь любовь – элемент бытия между раем и адом. И туда мы летаем с тобой на хмельном Купидоне.
2023-02-02 18:03:47
2
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3371
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12267