РАССТАВАНИЕ

Андрій Лаврик

Заблудиться в снах, потерять следы, Осознать величие слов «я рядом». Как уставший путник - «ВодЫ! ВодЫ!» - О любви молить с одичалым взглядом. Для кого теперь эта тишь да гладь? Демон скуки выпушен на свободу. Подходя к окну, никого не ждать, А смотреть на клумбу, да на погоду. Мы же оба знали, что чувства – храм. Сорняки раздора умел полоть я. Что ж, бродить двум душам по злым мирам, На себе нося наших тел лохмотья. И творец Вселенной, создатель звёзд, Поглядит с упрёком, прищурив очи: «Я же к небу вас, дураков, вознёс, Ну зачем вы крылья порвали в клочья?!?»

2023-01-31 05:51:13

Інші вірші поета

Смысл моей жизни прост ЖИЗНЬ ПО ЗАКОНАМ ЛЕГО ПОЛЕ БРАНИ В гуще статусов ванильных

Інші поети

Лео Лея

@lesya_yurp

Coffee Content

@coffeecontent

Sneha Das

@curiousdreamer

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

1410

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11524