Сквозь тернии
Запряжена луна в ночную колесницу, Подарят скоро сны своё забвение. Листает память за страницею страницу - Там многое достойно сожаления, Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ютятся мысли в закоулках дней прошедших, В чертогах разума тесниться им не лень. И миллион следов, меня сюда приведших, Опять блуждают средь полей и деревень. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Я жаждал жизнь переиначить под себя, и Колебля воздух вздорным красноречием, Не мог взять в толк, что все на свете негодяи Болтливы, и что пишет дьявол речи им. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ах, сколько драм мы с вами всуе лицезрели, Видать, таков завет Небесного Отца, Не ведают, пред кем распахивают двери Хранилища неизречённых чувств – сердца. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд.
2023-02-10 11:44:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14190
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283