Сквозь тернии
Запряжена луна в ночную колесницу, Подарят скоро сны своё забвение. Листает память за страницею страницу - Там многое достойно сожаления, Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ютятся мысли в закоулках дней прошедших, В чертогах разума тесниться им не лень. И миллион следов, меня сюда приведших, Опять блуждают средь полей и деревень. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Я жаждал жизнь переиначить под себя, и Колебля воздух вздорным красноречием, Не мог взять в толк, что все на свете негодяи Болтливы, и что пишет дьявол речи им. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ах, сколько драм мы с вами всуе лицезрели, Видать, таков завет Небесного Отца, Не ведают, пред кем распахивают двери Хранилища неизречённых чувств – сердца. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд.
2023-02-10 11:44:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4750
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12268