Сквозь тернии
Андрій Лаврик
Запряжена луна в ночную колесницу, Подарят скоро сны своё забвение. Листает память за страницею страницу - Там многое достойно сожаления, Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ютятся мысли в закоулках дней прошедших, В чертогах разума тесниться им не лень. И миллион следов, меня сюда приведших, Опять блуждают средь полей и деревень. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Я жаждал жизнь переиначить под себя, и Колебля воздух вздорным красноречием, Не мог взять в толк, что все на свете негодяи Болтливы, и что пишет дьявол речи им. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд. Ах, сколько драм мы с вами всуе лицезрели, Видать, таков завет Небесного Отца, Не ведают, пред кем распахивают двери Хранилища неизречённых чувств – сердца. Но лишь любовь, как поднебесный мост, Наш мир ведёт сквозь тернии до звёзд.
2023-02-10 11:44:06
1
0
Інші вірші поета
ОБЛАКА Пахнет плачущим воском и ладаном Когда любишь – особенно веришь в бессмертье души Мне блуждать в застенках её души
Інші поети
Venti//
@ArchontOfFreedom
Miyako-san
@Sakura_san_
Jojo Harl
@JojoHarl
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4662
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1033