СВЯТО ХАНАМІ В УЖГОРОДІ
(18+)
Якою б ніч не огортала пітьмою, Який би біль не лихоманив планету, Весна врочистою крокує ходою. В природи завжди привід є для бенкету. Ось кволий стогін наших стомлених душ Лунає піснею під музику келихів. Цвітіння сакури над річкою Уж – Ніби мільйон рожевих метеликів. Сьогодні доля до поета ласкава, І огортає ніжно щастя п’янке. Місцева гейша на ім’я Мирослава Мені вже вкотре підливає саке. І відчуваю в її посмішці – здобич я. У скронях пристрасть стукотить барабанами. Брати її – два самураї з Дрогобича – Мене пронизують очима-катанами. Від її голосу мурахи по шкірі, А володіння нею вАртує страти. Кажу я: «Хочеш, сам зроблю харакірі? Щоб кімоно цієї ночі зняла ти.» Вона сміється: «Чи тобі невтямки? Задля кохання ж бо живуть. Не вмирають." Її вуста – мов сакури пелюсткИ - В промінні сонця опівденного сяють. Це все скінчиться, хай йому грець, І відцвітуть чарівні ті квіти. Ти лиш дозволь по волі наших сердець Плин часу зараз назавжди зупинити. Скільки нахабства у цих юних очах! Непересічної якоїсь величності. Все неодмінно повертається в прах. Та ти мить щастя мусиш вкрасти у вічності. * Ханамі (花 見, "перегляд квітів") - традиційний японський звичай насолоджуватися тимчасовою красою квітів. Стоїть в одному ряду з традиційним святом милування листям клена і споглядання повного місяця.
2023-01-22 09:59:15
1
0
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2518
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12726