ЖУРБА ОСIННЯ - НЕМОВ ДЕЛIРIЙ
Андрій Лаврик
Журба осіння – немов делірій, Хоча й без участі алкоголю. Думок лелеки летять у вирій, У теплу пам'ять на крилах болю. Із хмар, мов злива, проллється відчай, Ти спробуй, витримай ті тортури. Той сум - прискіпливий, наче слідчий Із обласної прокуратури. Уже жовтнева та самота Серця жбурля у німе багаття. Тепер я знаю – ти саме та, Чиє ім’я – наче з вуст прокляття. Несу твій образ – немовби хрест. Тебе окутую барвінково. Моя Голгофа, мій Еверест, Моє предсмертне останнє слово.
2023-01-31 21:27:24
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Знайоме почуття!
Відповісти
2023-01-31 22:09:27
Подобається
Інші вірші поета
ERGO SUM IN PERPETUUM (СОНЕТ) ЛУННЫЙ СВЕТ Тургеневская барышня бальзаковского возраста
Інші поети
bandagemaniac
@bandagemaniac
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4193
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11497