ТОТ, КТО СТОЯЛ НА ВЁРСТКЕ ЗЕМНЫХ НАШИХ СУДЕБ ...
Тот, кто стоял на вёрстке земных наших судеб, Когда издавалась глава моего бытия, - Был разгильдяй: то запьёт, то о смысле забудет. Иначе ведь то, что творится, понять и нельзя. Он не фанат был отладки печатного пресса. Нимб его тускл был как в сумерках свет ближних фар. Только я знаю и верю – не без интереса Бог пролистает и жизни моей экземпляр. Сам я строитель жутчайших своих темниц. Нар – тех, с которых не видно и звёздных искринок. То, что задумано было романом на тыщу страниц, Стало брошюрою из чёрно-белых картинок. Может быть даже подарок, а вовсе не кара Этот из глав, строк, абзацев бардак. Мне бы с тем самым верстальщиком выпить нектара И, захмелевши, как друга спросить: «Что ж ты так?»
2023-01-22 11:48:36
1
0
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
16072
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12886