За туманной речкой
Андрій Лаврик
За туманной речкой, В нашем старом доме, Жил сверчок за печкой Под стеной в проёме. Он мне пел о лете, Стрекотал о счастье. Вернуть годы эти Не в моей, жаль, власти. Чтоб брести лугами Сенокосом к деду. Бабушка с блинами Чтоб ждала к обеду. Чтоб мечты кружили В мыслях хороводом. Чтоб хандру лечили Молоком и мёдом. Чтобы все живые! Чтобы все здоровы! Лошади – гнедые, Пёстрые коровы. Куры и собаки, Петухи и козы. Чтоб алели маки, И гремели грозы. Чтоб пеклась картошка, Ночь узоры ткАла, И клубочек кошка По полу гоняла. Чтоб дрожала свечка – Как детства маячок. Чтоб трещала печка, И песню пел сверчок.
2023-02-11 11:11:44
1
0
Інші вірші поета
ПРАВДА Моя нежность к тебе обостряется в снегопад С находками потери чередуя COMIC BOOK HERO
Інші поети
Vika Vitea
@vika_vi_bwsk
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
4125
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5976