Забыв усталость
Андрій Лаврик
Забыв усталость, пой со мной и пей, Над нами звёзды – мира позвоночник. Бог больше любит блудных сыновей. Печаль предпочитает одиночек. Поставив нашу память на стоп-кадр, Мы этот миг навек запечатлим. «Будь тем, кем кажешься», - нам завещал Сократ. Давай споём о том, о чём молчим. И выпьем, не поморщившись, до дна, И мироздание сместим с его осей. Ах, что-то ночь сегодня холодна. И жизнь, так вышло, тоже не теплей. А травмы душ срастаются, как кости, На переломах крепче становясь. Мы в этот мир пришли, как ходят в гости, Чтоб было о чём вспомнить, воротясь.
2023-02-01 07:07:39
1
0
Інші вірші поета
ОСЕННИЙ СОНЕТ Продиктовано осенью – записано с её слов И ТЫСЯЧИ ЖИЗНЕЙ ПОКАЖЕТСЯ МАЛО Я подгоняю твои чувства под себя
Інші поети
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15904
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11497