ДЕЗЕРТИР

Андрій Лаврик

Я ведь по жизни мечтательный дезертир. Часто сбегаю в грёзы, где гладь и тишь. Я нам придумаю новый, уютный мир, Ты красоту в этом мире нам сочинишь. Если же тучи укутают горизонт, Небо над нами заплачет навзрыд дождём, Нафантазируем над головою зонт. Вместе под ним осадки мы переждём Вообразить мы можем хоть рай, хоть ад. Изобрести лекарство от неудач. Жизнь реалистов топит – слепых котят. Только влюблённый смешлив, потому что зряч. Если делить печали все пополам, Радости получается умножать. Главное - встретить такого же, как ты сам, Счастье вдвоём легко можно намечтать.

2023-02-03 20:59:47

Інші вірші поета

Как выжить осенью, не выжив из ума? ЖИТТЯ БЕЗЖАЛЬНО СТАВИТЬСЯ ДО ВСІХ ІДЕАЛІСТІВ Не ищи в себе изъянов, дорогая Одурев от любви и вина

Інші поети

Avrora171717

@Avrora171717

Ali Gurbanov

@Aliscorp

Virtoria

@Victoria_Sandulenko

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3932

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11434