ДЕЗЕРТИР
Андрій Лаврик
Я ведь по жизни мечтательный дезертир. Часто сбегаю в грёзы, где гладь и тишь. Я нам придумаю новый, уютный мир, Ты красоту в этом мире нам сочинишь. Если же тучи укутают горизонт, Небо над нами заплачет навзрыд дождём, Нафантазируем над головою зонт. Вместе под ним осадки мы переждём Вообразить мы можем хоть рай, хоть ад. Изобрести лекарство от неудач. Жизнь реалистов топит – слепых котят. Только влюблённый смешлив, потому что зряч. Если делить печали все пополам, Радости получается умножать. Главное - встретить такого же, как ты сам, Счастье вдвоём легко можно намечтать.
2023-02-03 20:59:47
1
0
Інші вірші поета
ЗА СКОБКИ Мискаст СВЯТО ХАНАМІ В УЖГОРОДІ ЛУЧШАЯ НОЧЬ
Інші поети
박 윤두
@Dambi001
تُومِي.
@Tome_nov
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2167
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012