Жизнь, где никто никому не нужен
Жизнь, где никто никому не нужен, «Душу закрой, что стоишь нараспашку?!?» Жизнь, где друг друга едят на ужин, Где теленовости жрут, словно бражку. Смысла не сыщешь, лишь чахнешь над златом. Скошены векторы, сбиты прицелы. Зло постучится в твой дом с автоматом, А у добра затупились и стрелы. Потребители лайков, супермены «Фейсбука», Фотошоп сделал всех грациознее ланей. Их любовь быстротечна, их мечта близорука, Словно селфи с протухшей вчерашней лазаньей. Все их книги пропитаны адским цинизмом, Суть их музыки – лишь череда повторений. Писки моды им кажутся сладостным визгом, Их слова – приговор - без разборов и прений. Злые тролли, и прочая нечисть и-нета. Как надёжный аккаунт запароль своё сердце. Чтобы - кто б ни стучался – не дождался ответа. У костра, что потух, всё равно не согреться. В этой жизни сюжет не всегда интересный, Если твой ареал - кабинет и квартира. Но однажды великий наш геймер небесный Форматнёт жёсткий диск с альфа-версией мира. И, распавшись на пиксели, биты и байты, Когда в точку сожмутся минуты и мили, В нашей памяти вспыхнут не тусклые сайты, Вспыхнут образы тех, кого пылко любили. Запираем себя добровольно в кутузку, Улыбаемся, как идиоты в рекламе. Нам бы жизни отправить на перезагрузку, Отыскать бы себя в этом будничном хламе. Завершу эти строки, и маниакально В « Instagram» их подвешу с гламурным хештегом. Я бы вряд ли писал обо всём так детально, Если б сам частью этой иллюзии не был.
2023-01-29 18:40:14
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169