ЖОЗЕФИНА ПАВЛОВНА
(В дневниковых записях А.П.Чехова часто фигурирует эвфемизм ЖОзефина ПАвловна, под которым ироничный писатель кодировал всем нам знакомое слово.) Вот, бывает, счастлив ты. Много в жизни планов на Разные события. Выбирать изволь. Но приходит в гости вдруг Жозефина Павловна, И мечты заветные множатся на ноль. Но зато для дамы сей ты всего дороже. Носится с тобою - как с бочкой Диоген. Жозефина Павловна в личной жизни тоже. Да ещё огромная – высотой с Биг-Бен. Распускает сплетенки среди дряхлых бабушек, Пить захочешь бросить – подольёт портвейн. Жозефина Павловна сдвинет с крыши камушек, - Цок тебя по темечку – и ауфидерзейн. Видно у прохожих на прокисших рожах: Бытие - не праздник, полон мир Иуд. Жозефина Павловна им знакома всё же. Просто ли знакома? Они с ней живут. Цены повышаются, падает зарплата, Бездорожье жуткое и повсюду грязь. Жозефина Павловна в этом виновата, У неё в стране нашей надо всеми власть. Словом, в каждом городе, среди ям и пробок, Среди полных сумок и пустых сердец, Жозефина Павловна с нами тут бок о бок, И её питомец – жирный, злой писец.
2023-02-04 18:08:52
1
0
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3849
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168