Не в книгах життя...
Не в книгах життя, а довкола воно - нестримне, буремне, шалене. Не спиниться сей вічний рух ні на мить. Відгомоном снів, голосів і пісень проходить так швидко повз мене. Лиш нота в густому повітрі бринить. Чого я чекаю? Я зараз і тут від когось чи чогось ховаюсь? Боюся зібратися, вийти у світ, Блукаю знайомою стежкою і дивлюсь, як у небі ширяють Птахи. От би вільною стати мені, Забути про страх, бо ген там за вікном життя неймовірне триває, І вабить, і кличе. Зроблю один крок - І зникну у суміші міст і країн, що смужкою за небокраєм Дахами торкаються неба й зірок. Та, сповнена вражень, подій і пригод, додому колись повернуся, У місце святе, де навіки застиг Невпинний той час, який завжди біжить. Тремких сторінок доторкнуся І древні знання почерпну я із книг.
2021-08-30 14:54:27
8
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2110
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2651