Рахуючи зірки
Коханий, заплющ свої очі і слухай,
як дощ шелестить за вікном і листя тремтить,
як я заспіваю тобі колискову на вухо
і буду твої цілувати повіки щомиті.
Як серце моє, немов божевільнійший вибух,
крізь шкіру і груди на волю рветься, до тебе.
Мовчи так тихенько, як глибоководна риба.
І грій мене дотиками, як сонце розпалює небо.
Коханий, заплющ свої очі і спи,
а я порахую на небі самотні зірки,
можливо, зірветься одна серед них з висоти
і берег стривожить, упавши, нічної ріки.
Коли ти не поруч, я світло в кімнати лишаю,
чекаючи поки мине це століття ілюзій і болю.
І, дивлячись в зоряне небо нічне, я бажаю,
жадаю, чекаю своєї жіночої долі.
Коханий, ти не полишай мене в темряві без надій,
коли я тремчу вся - це знак: ти мене розглядаєш.
Я буду всю ніч шепотіти тобі свої мрії.
І я сподіваюсь, що ти ще на мене чекаєш.
Можливо, не варта я ласки твоєї, уваги.
Можливо, дарма я благала зірок: "ну, будь-ласка..."
В собі віднайшла я стільки терпіння, відваги,
шкода лиш життя виявляється зовсім не казкою.
Давай порахуємо разом зірки. Три, шість, вісім...
Котра ж серед них здогадається нас поєднати?
Коханий, хоч змушені бути з тобою на відстані,
та серцю не в силах кохати забороняти.
Насправді зірки з глузду з'їхали і жартували,
дивились виставу скорботи. На кого ж ви схожі?
Проте вони зовсім не знали, що нас поєднали
і я їм кидаю цей виклик. Хто з нас переможе?
Коханий, заплющ свої очі і спи,
а я на хвилину затримаюсь в твоїх повіках.
Ми наперекір нашій долі самі будували мости,
так прикро: вони потонули в безжалістних ріках.
Якщо сили волі ще вдосталь, то я не зламаюсь,
я буду упевнено йти до своєї мети,
поки угорі ще не згасли зірки, сподіваюсь
колись доторкнутись твоєї, коханий, руки.
29.11.2018
5
0