Романія Мороз
@twelfin
Вірші Всі
Слова
Колись любила я гратись з словами, Писати листи, прозою матись. Любила я високо з ними літати, Брати з собою, до всіх промовляти. Любила я з ними гуляти по світі, Співати птахам, молитись щомиті. Любила щиросердечно бажати утіхи, Щоб все на землі стало привітом. Любила я вірити з ними у диво, Бажати добра і віри цьому світу. Любила я бачити радісні дії, Які з паперу впадали в хмарину... Та миті проходять, проходять і числа, Проходить все, про що писати хотілось. Натхнення нема вже, віри й молитви, Все це щезло хвилинної миті. Лишились одні лиш розтерзані мрії, Згорілі на папері всі найбільші надії. Птахи давно вже перестали літати, І слова перестали хоч щось означати...
8
0
386
Ти можеш бігти, знову
Біжи, біжи так швидко, як спроможний. Як тільки вистачає сил, біжи. Не озираючись на поклики зрадницьких душ, які зганяють тебе у безвихідь і сум. Біжи, тікай щодуху, Від світу цього, людей, які не захистять тебе, повір. Коли небезпека тебе підчатує, вітер їх здує, як осінній листок. Бо люди-це безглузді фігури, які закохані у віддзеркалення власного єства... Біжи, щоб врятуватися від болю і страждання, піднесені несправедливістю світів. Весь світ буде проти тебе, Доки ти не будеш йти. А як сил уже немає, І спадаєш у безодню ти, Згадай слова оці шалені: Ти можеш бігти, знову. You can run, again.
8
0
402
Мелодія життя
Сонце сходить за горами, А я іду широкими лісами, Бо серце кличе мене в даль, Щось є тут незвідане, таємне, Для серця миле і приємне, Що кличе десь у далечінь. І чути тут пташиний спів, І чути запашну тополю, Яка манить ароматами життя, Можливо, це і є Незвідана мелодія життя.
5
0
434