Вірші
Тиша в мені
Тиша в мені. Та чи це погано?
Я не згадую більше болючих розмов.
Ти не будеш стрибати через паркани,
якщо раптом побачить нас твоя любов.
Ти не будеш, авжеж, адже я розпрощалась,
я залишу в минулому гойдалки ті,
де я цінність, повагу до себе втрачала,
наче ноги стирала в незручному взутті.
Ти мене пригадаєш - таємну богиню,
мою сонячну сукню і тихий мій сміх,
мої відьомські очі закохано-сині,
які так спонукали тебе до втіх.
Але я закохалась, повіриш, у себе.
І нікому не дам зіпсувати той стан
вдовольняти спочатку свої потреби,
виганяючи з психіки самообман.
7
0
200
Диявольський зв'язок
Відчуваю тебе, наче власні закляклі долоні,
через відстані біль твій пронизує мій хребет.
Мої очі під ранок спустошені та червоні
і бажання з'являється пізнати смаки сигарет.
Але я буду сильною, у мені, мовляв, внутрішній стрижень.
Я не маю тривоги чи злого передчуття,
бо я знаю, що є в тобі щось незламне і хиже,
що завжди спонукатиме тебе обирати життя.
Цей зв'язок, що між нами диявольський, небезпечний.
Я тяжіння такого не відчувала до нині.
Я не знаю, чи ці всі зізнання доречні,
я виймаю слова зі своєї душевної скрині.
Звідкіля те знання в голові, що тебе я зустріну,
чи напишеш мені, чи торкнешся мене ось так?
Ти долаєш свій страх серед вибухів і руїни,
від усіх закриваючись, мов їжак.
То, мабуть, не відчує ніяка досвідчена відьма -
те, як я відчуваю тебе, як за тебе болить.
Так кортить розчинитись в твоїх ведмежих обіймах
і не знати страху, ані кривди оцих лихоліть...
6
2
327
Під цвітом абрикос
Цілуватися під цвітом абрикос.
Цінувати миті, весняні пригоди.
Насолоджуватись дотиками до волосся
і манити в свої очі, мов блакитні води.
Говорити тихо із тобою під зірками,
обговорювати наш життєвий плин.
Мов крижинка танути, коли ти чоловічими руками
пестиш і голубиш моє тіло, мов дощі рослину.
7
0
217
Ураган
Ти такий загадковий, наче вміст чорної скриньки.
Незрозумілий, та напрочуд до біса привабливий.
Ти торкаєшся моїх сідниць, я поволі стягую шпильки.
Запорука приємної ночі - те, що ти безмежно вигадливий.
Особистостей розмаїття у тобі так дражнить моїх демонів.
З твого рота вирує поцілунків гарячий вулкан.
Я ніколи не знала, що спроможна на таку схему вигинів,
але це божевілля штовхає у твій ураган.
2
2
180
Кохала
Коли запитають: "Чи ти коли-небудь кохала?"
Я мовчки згадаю ті щирі, проникливі очі,
торкання твої пестливі і часом зухвалі,
і наші таємні, вкрадені жадібно ночі.
І з плином часу я досі нікого не стріла,
хто вразив би так, мене надихав на життя.
Я стала порожня на почуття, скам'яніла,
ніхто, окрім тебе, не чув мого серцебиття.
Іскра, що ти кинув в моє депресивне серце,
ще досі там жевріє, наче її попрохав.
Дивлюся я в очі твої, наче в пророче люстерце,
з питанням: "Чи ти коли-небудь кохав?"
6
0
226
Сонячне проміння
Твої долоні такі теплі, мов сонячне проміння.
Компліменти твої пробуджують мелодію в моїй душі.
Ти нахабно навідував вчорашні мої сновидіння,
а тепер надихаєш мене на вірші.
Чи обернеться ця іскра вогнем невідомо,
та я зацікавлено поринаю в твій світ.
Можливо, саме ти проведеш мене дорогою до нового дому
і впустиш мелетиків у мій живіт.
8
0
211
Спогад
Ніжністю твоїх думок лоскотати свої вуха,
відчувати кожен видих на дівочій шиї.
Не лякатись, що між нами стогне завірюха
і ковтати твою мову, наче спів пташиний.
Довіряти твоїм рухам і не зводить з тебе погляд.
Твоє лагідне кохання заколисує мій страх.
Все могло би бути добре, проте цей болючий спогад
з кожним днем самотнім гасить блиск в моїх очах.
5
0
200
Грудень
Цей грудень спокійний, як тихий світанок.
Лиш хочеться снігу і дива.
Я знов не запрошу тебе на свій ґанок,
нехай робить це твоя мила.
В житті я б не знала дурніших пригод,
ніж щастя своє будувати
на горі чужому. Чи схоче якийсь ідіот
іллюзієй годуватись?
В житті я б не знала такою себе:
дурною і відчайдушною.
Та крила в мені прорізали хребет,
коли зізнавався зворушливо.
Коли ти сміявся оглушливо, зле,
дурив, розважався, холонув,
я не помічала твої всі "але",
цілуючи, мов ікону.
3
0
197
Ходи в мої обійми
Ходи в мої обійми відпочинь,
поки над нами в барвах далечінь,
зітхаючи, готується до снів.
Та легкість, що між нами, той вогонь,
котрий спалахує від дотиків твоїх долонь,
в мені пробуджує натхнення до віршів.
Ще поки зливи не спинилися у місті,
ти зупиняй долоні над вразливим місцем,
цілуй мене, мовчи та розглядай.
Безсумніву усе йде, як іде,
поки твої долоні казна-де
моїх чортів запрошують у рай.
3
0
344
Я хочу тебе цілувати
Я хочу тебе цілувати
допоки це буде можливо.
Я хочу тебе цінувати,
я хочу робити щасливим.
Я хочу тобі дарувати
життя неповторнії миті.
Я хочу тобі показати,
як сильно я вмію любити.
11
0
450
Жовтень
Коли ти спитаєш її, чому вона так тремтить,
Вона відповість, що цей жовтень занадто холодний.
Ти їй віддаси свою куртку, мовляв, що ти зовсім незгодний.
Вона занотує в щоденник осінню мить.
6
0
538
Навіщо все це?
Твiй погляд зводить мене з тями,
твоя присутність не дає зробити подих.
Здається промайнуло щось між нами.
— Тобі лише здається.
— Здалось в котре.
Причарував мене, і я, мов той метелик,
лечу на світло крізь пітьму нічну.
Ти поруч хочеш бачити лиш королеву.
— А ти ж бо хто?
— Забудь. Я не почну.
Я не збагну лише навіщо все це?
Тобі подобається кимось керувати?
Це ж безсумнівно. Як утамувати серце?
— Щось відчуваєш?
— Там, немов гармати.
Ти проникаєш глибоко, до таємниць, наскрізно.
Береш в полон, а я не суперечу.
Мабуть, тікати буде вже запізно.
— Ти щось плануєш?
— Мабуть тільки втечу.
Твої слова мене голублять, пригортають.
Як кошеня, ховаюсь, боячись обіймів.
Мої вуста твоїх цілунків не чекають.
— Ти вся тремтиш, ні?
— Сильно.
Ти забираєш все моє: повітря, серце...
Стривай! Та це ж грабунок! Зупинися!
Я не збагну лиш одного: навіщо все це?
— Мені піти?
— Ні. Залишися.
7
0
572
Ти мій Всесвіт
Шкереберть думки. Сонливо поглядаю на годинник,
сподіваючись, що літо ще затримає свій плин.
Я колись була щаслива. Зараз кожної хвилини
думаю куди подітись? Скільки ще мине хвилин?
Відмирають всі надії. В моїй пам'яті лиш спогад.
Я ховаюся від світу, та від себе не втечеш.
Ще тремтить у грудях мрія бачити зустрічний погляд.
Дуже важко зрозуміти нерозгаданих речей.
Я налякана. Чекаю доки хтось промовить "Досить!"
Я, неначе у безодні. Губи хтось мої стискає,
щоб коли біда спіткає я не мала сили вдосталь
вириватись з криком "Годі!" Ти думки переплітаєш.
Залишився сотий подих. Повертатися запізно.
Відстань теж людей зближає. Пам'ятаю, що є десь ти.
Гріє серце ніжний спогад, ми разом у ньому звісно.
Лиш зустрітися бажаю. Ти мій Всесвіт.
6
0
517
Не судилося
Дихати. Я втомилася. Вартість моїх бажань
більша, ніж є в кишені - бачити твої сни.
Стіни моїх кімнат чули більше зізнань,
аніж їх один одному вже промовляли ми.
Ми прокидаємось в різних ліжках, містах, кімнатах.
Поряд не ти - телефон, в ньому твоє зображення.
Нас із тобою затримали у віртуальних ґратах.
І в моїх жалібних віршах є твоє відображення.
Просто нам не судилося бачити одні стіни,
вид із вікна балкону, пити з одних чашок.
Сльози мої - тихий біль. Ми з тобою зустрінемось
на сторінках зворушливих, добре відомих книжок.
Час без твоїх повідомлень плине, немов століття.
Нас не влаштовує доля. Хто ж бо її написав?
Просто нам не судилося жити пліч-о-пліч, старіти.
Ти мене крізь мережу зцілював, воскресав.
Звідки знайдеться та відповідь, будемо разом чи ні?
Нас же неволять обставини все залишити, як є.
Скільки не намагатися не підніматись з колін,
доля нам ані трохи втіхи, надій не дає.
Варта чи бути коханою, навіть, безмежно щасливою?
Тіла твого торкатися - це лиш недопалок мрій.
Жаль, та мої почуття небу є неважливими.
Вранці нічого не зміниться.
Онлайн я чекатиму твій.
5
0
489
Рахуючи зірки
Коханий, заплющ свої очі і слухай,
як дощ шелестить за вікном і листя тремтить,
як я заспіваю тобі колискову на вухо
і буду твої цілувати повіки щомиті.
Як серце моє, немов божевільнійший вибух,
крізь шкіру і груди на волю рветься, до тебе.
Мовчи так тихенько, як глибоководна риба.
І грій мене дотиками, як сонце розпалює небо.
Коханий, заплющ свої очі і спи,
а я порахую на небі самотні зірки,
можливо, зірветься одна серед них з висоти
і берег стривожить, упавши, нічної ріки.
Коли ти не поруч, я світло в кімнати лишаю,
чекаючи поки мине це століття ілюзій і болю.
І, дивлячись в зоряне небо нічне, я бажаю,
жадаю, чекаю своєї жіночої долі.
Коханий, ти не полишай мене в темряві без надій,
коли я тремчу вся - це знак: ти мене розглядаєш.
Я буду всю ніч шепотіти тобі свої мрії.
І я сподіваюсь, що ти ще на мене чекаєш.
Можливо, не варта я ласки твоєї, уваги.
Можливо, дарма я благала зірок: "ну, будь-ласка..."
В собі віднайшла я стільки терпіння, відваги,
шкода лиш життя виявляється зовсім не казкою.
Давай порахуємо разом зірки. Три, шість, вісім...
Котра ж серед них здогадається нас поєднати?
Коханий, хоч змушені бути з тобою на відстані,
та серцю не в силах кохати забороняти.
Насправді зірки з глузду з'їхали і жартували,
дивились виставу скорботи. На кого ж ви схожі?
Проте вони зовсім не знали, що нас поєднали
і я їм кидаю цей виклик. Хто з нас переможе?
Коханий, заплющ свої очі і спи,
а я на хвилину затримаюсь в твоїх повіках.
Ми наперекір нашій долі самі будували мости,
так прикро: вони потонули в безжалістних ріках.
Якщо сили волі ще вдосталь, то я не зламаюсь,
я буду упевнено йти до своєї мети,
поки угорі ще не згасли зірки, сподіваюсь
колись доторкнутись твоєї, коханий, руки.
5
0
536
Шкідлива звичка
Я здобула собі таку шкідливу звичку:
Про тебе думати в нічній сорочці і в пальто.
Ми один одному здавалося б ніхто,
Та пам'ятаю риси я твого обличча.
І знов самотня повертаюся я в дім,
Чекаючи, коли ми станем ближче.
Я здобула собі таку шкідливу звичку:
Замінювати своє прізвище твоїм.
4
0
548
