Після того як ми піднялись на третій поверх - продзвенів дзвінок. Несподівано з'явилась Кара й повідомила хорошу новину.
- Ми йдемо додому! - Кара затанцювала.
Вона любила коли нас відпускали.
- Хіба хімічка не казала про самостійну? - звернувся Хезлі.
- Вона хвора, тому ми йдем додому! До речі, вчителька питала була про тебе, я прикрила сказала, що тобі погано і ти пішов до нашої медсестри.
- Дякую, Каро, - Хезлі засвітився.
- Добре, Хез ми йдем, нам ще уроки робити.
- Добре, бувайте! - хлопець пішов по свій рюкзак, бо мій Кара захопила і ми знову спускались сходами.
- Чому нам не зроблять ліфт? Це ж зручно, - сказала Кара спотикаючись втретє.
- Думаєш я знаю? - зі здивуванням і легким спустошенням простогнала я.
- Щось болить? Дати таблетку?
- Каро, ти задовбала з тими таблетками, знаєш ж, що не допоможе. Знову жарко. Що ж зі мною таке?
- Не знаю, подруго. Дивна ти, - Кара підштовнула мене трохи.
- Ей! Не штовхайся! Чай ще залишився?
- Так, тримай, - сказала Карані діставши із бокової кишені рюкзака термос.
- Тря-я-я-я-ясця! Лід...
- Лі, як так? Розморозити спробуй!
- Як?
- Я не знаю. Може якось руками порухай, як показують в фільмах. Сконцентруйся на термосі і своїх відчуттях. Може вийде.
Я насупилась. А й справді, я зовсім не знаю, як керувати своїми силами. Тобто, все, що в мене виходить це втілювати в життя уявних тваринок і палити своє білосніжне волосся, коли я злюся.
Я вирішила спробувати, діватись було нікуди.
Я закрила очі, уявила перед собою термос, лід, який в ньому, свої руки і вогонь. Як теплі, ніжні, ласкаві язички вогню торкаються шматка льоду. Я зжала термос в руці і уявила як лід починає спокійно плавитись.
Коли я відкрила очі Карані різко перехопила в мене з рук термос і збовтнула його.
- В тебе вийшло! Лі, ти велика молодчина! Ти розморозила чай! - як маленька дитина радіє новій іграшці, раділа Кара.
Я розповіла про свої внутрішні переживання під час розмороження Карані. Їй справді було цікаво мене слухати і я дуже цінувала це в ній.
Ми весело пішли додому перемовляючись про уроки та Хезлі. Ми не знали, що по нашим слідам йде Гайкрін.
Ми розійшлися з ним 2 роки тому. Це були токсичні відносини. Він часто маніпулював мною, заради своєї вигоди. Він вихвалявся мною як лялькою перед своїми друзями. Наче: "Дивіться, що в мене є в колекції". Зараз мені навіть думати гидко, як я могла бути з таким, як він.
Карані треба було ще за продуктами, а я почувалась не дуже, тому вона віддала мені ключі, аби я зразу пішла додому.
Як тільки я почала витягати ключі з портфеля - почула знайомий голос.
- Лілея.
Я розвернулась.
- Гайкрін? Що ти тут робиш?
- Прийшов тебе побачити. Не знав, що ти зараз ночуєш у цієї твоєї Карані, - з огидою він проказав останні слова.
Діло в тому, що він не дуже не любив Кару, навіть ненавидів. Він не хотів, аби ми разом проводили час, він хотів, аби я була тільки його.
- Де я ночую тебе не стосується. Бувай, - простягнула руку я до дверей. Він її перехопив.
- Зажди, ми ще не договорили.
- Чого тобі? - вирвала руку я.
- Повертайся до мене.
- Що? Ти здурів? Чи знову напився?
Він часто це робив. Ми сварились, він називав мене слабачкою, брудною свинею і так далі, а потім приповзав на колінах і просив пробачення. Я завжди пробачала.
- Я не п'яний. Я просто скучив за тобою. Я ж люблю тебе, кралечко.
Ця мерзенна "кралечка". Чорт. Я й забула наскільки він гидкий.
- Не смій мене так називати. Ми один одному ніхто. І крапка.
- Ти добре подумала перед тим, як в такому тоні зі мною говорити? Я повернувся з Америки, скучив, а ти поводишся, як не знаю хто.
- Мені плювати звідки ти повернувся. Краще б не повертався.
Я відпихнула його і швидко забігла в під'їзд.
- Ну й іди зараза! - крикнув він мені услід.
Через декілька секунд, коли я вже вставляла ключ у замок, я почула, що хтось голосно дихає. Я легко повернулась й побачила Кару.
- Що той йолоп хотів? - спитала подруга коли віддихалась.
- Хотів щоб я повернулась до нього. А ти що бігала?
- Так, бігла коли побачила його. Він спитав, чому ти зі мною живеш, він мене був до стіни притулив і вимагав, щоб я сказала причину. Псих.
- Хм. "Генкаю" ?
- Так, правильно, Лі, як ти знаєш?
- Очевидно, що ти використала свій найкращий прийом із карете. Цей прийом заключався у тому, що той кого притулили до стіни, має змогу зробити оборот і вдарити того, хто напав у обличчя. Кара була у цьому профі.
- То давай може в квартиру зайдем?
- Ой та так, вибач, - сказала я тримаючи в руці ключ.
Ми зайшли в квартиру. Там смачно пахло сирниками. Я обожнювала сирники, тому в мене загорілись очі.
- Дівчатка, ідіть їсти! - прокричала мати Карані з кухні.
- Добре. Ми зараз, - сказали ми в один голос.
Ми склали портфелі поблизу шафи і побігли швиденько на кухню.
І справді, мати Кари смажила сирнички. Якщо ще є сметана, то я її розцілую.
- А сметана є?
- Так, звичайно, спеціально купила до сирників. Які ж це сирники без сметани.
- Ви не уявляєте, як мене тільки що порадували, пані, - сказала я і пішла сідати за стіл.
- Називай просто Маргарет. Так буде легше і тобі, і мені.
- Добре, Маргарет, - посміхнулась я у відповідь.
Карані забігла до кухні та стала в позу "давай нападай". Так ми її називали. Це коли висуваєш праву руку вперед і рухаєш пальцями в бік себе. Щось на кшталт: "Йди сюди".
- Що таке, Кара?
- Що ти караєш тут мені, руки хто не помив?! М! - злісно відказала вона мені.
- Ой і справді. Я забула.
- Як ти могла... - ляснула вона себе по лобі.
- Та заспокойся вже. Йду мити руки.
- Тільки в нас воду гарячу вимкнули.
- Нічого, я знаю, як цьому зарадити.
Ми зайшли в ванну кімнату, Карані ввімкнула воду. Я поставила свій палець на початку потоку і Карані усміхнено почала мити руки з милом, що пахло абрикосом та мигдалем.
- Зручно мати подругу, що володіє стихією вогню. Правда іноді від неї і клопоту не мало. Але то таке...
Ми засміялись. Все-таки не було в мене іншої кращої подруги за Кару. Було приємно проводити з нею час, розмовляти про все, що тільки можна і не можна. Я дуже рада, що в моєму житті є вона.
Ми повернулись на кухню та за розмовами про сьогоднішній день з'їли свою порцію сирників зі сметаною. Потім пішли по своїм кімнатам. Десь о 19 мені прийшло повідомлення. "Привіт, Лілеє, я в лікарні, - говорилось там, - відкритий перелом руки, плюс роздроблені кістки, тільки ось зібрали по шматочкам". Це було повідомлення від Хезлі!
Я була просто в повному шоці. Де він примудрився таке вчворити... Я не уявляю. Звичайно перша думка була: "Так, я зараз збираюсь і їду до нього". Але вона була абсурдна, я це зрозуміла дуже швидко. Було вже сім годин вечора, він після складної операції, ніхто мене не впустить в ту лікарню до нього.
Я написала йому повідомлення. Спитала коли в лікарні години відвідування, коли я зможу прийти. Також запитала, що йому принести і чи є хтось поруч зараз з ним.
Відповіді я не отримала. "Мабуть заснув..." - подумала я.
Все ж, ця звістка настільки мене вразила, що я не змогла спокійно жити з цим фактом. Вирішила, що краще лягти спати, а завтра вже подзвонити йому, коли буду у школі.
Я лягла в ліжко і наче провалилась крізь нього. Як у фільмі, ліжко мене поглинуло і я поринула в яскраве небуття.
Вставши зранку у мене не було сил. Я не знаю чому, але ледве встала з ліжка. Волосся було потемнівшим, ніби його спалили. Але згадавши про Хезлі мої очі запалили синім вогнем. Так саме синім, бо я побачила їх у дзеркалі. Я застигла на місці мої страхи ніби хотіли вилізти з мене, але щось їм не давало зробити цього. Мої руки потихеньку ставали гарячими, а пальці взагалі стали не зрозуміло кольору. Кара зайшла у кімнату і, побачивши мене у такому стані, почала трясти. Я не чула її хоча бачила це все. Взявши мої руки вона відштовхнулась від мене, обпікшись. Її очі були як віддзеркалення моїх.
Я ніяк не могла поворухнутись, що тільки не робила - все було марно. А Кара почала кликати маму. Я прокинулась раптово від того, що хтось клав на мене холодні речі. Я відкрила очі й побачила Кару.
- Нарешті, Лі, нарешті, - сказала Кара усміхаючись.
- Що було? Я пам'ятаю лише камінний стан, - я водила очима в різні боки.
Першим уроком в нас англійська я йшла до класу як хтось штурхнув мене за плече.
- Догнала! - сказала Кара відхекавшись.
- Навіщо ти так женеш?
- Догнати тебе хотіла бачила з Сарою. Скажу так, не спілкуйся з нею, вона трохи підозріла, бо коли пішла у школу в неї стали кришталеві очі, ніби вона сканувала тебе з середини.
- Що? - я застигла хоча вже продзвенів дзвінок.
- Йдемо на урок бо накричать.
- Так, давай я ще до Філа хочу зайти. Наскільки пам'ятаю потім в нього біологія.
- От і добре підемо разом.
- Я і сама можу.
- Ні, разом! - Кара стояла на своєму.
- Ну добре, - протягнула я в кінці "е" ніби мене тягнули за язика.
Ми прийшли до класу, вчительки не було. "Хух," - подумали ми, але зарано раділи. До нас підійшов Гайкрін.
- Що хочеш? - спитала я зі злим поглядом.
- Поговорити наодинці без твоєї божевільної подруги, - сказав він протягнувши руку.
- Ну окей! - він вивів мене в коридор хоча Кара була проти. Ми вийшли за двері.
- Скотина ти продажна Лілея! - закричав він в все горло.
- І що ти намагаєшся цим сказати?
- Те, що ти поводиш себе наче тобі подобається Хезлі.
- А якщо і подобається, то яке тобі діло? Ми один одному ніхто.
- Ах так! - сказав він і притис мене до стіни.
- Як ти можеш взагалі зі мною так розмовляти?
- Відстань від мене Гайкрін. Будь ласка, - звільнилась я з його "обіймів".
- Я тебе ще нікуди не відпускав, кралечко, - поставив він руку на моєму шляху.
- Ти мене дістав остаточно вже! - крикнула я йому в обличчя.
Я доторкнулась до його руки і вона почала горіти.
- Що за... - Гайкрін почав кричати та побіг в туалет до води.
Я спокійно розвернулась та пішла.
- Ну, що там? - запитала схвильовано Карані.
- Все гаразд. Він відхапив трохи вогнику.
- Правильно! А що хотів?
- Якось дізнався про те, що я хочу їхати до Хезлі і причепився.
- Але як, я ж нікому не говорила...
- Подумаємо про це пізніше. Зараз урок.
Ми нарешті пішли на англійську. Вчителька вже була в класі, але нічого не сказала, бо сама запізнилась.
Урок пройшов дуже швидко і ми з Карані пішли до Філа. Філ дуже зрадів, коли побачив мене. Підбіг обійматись.
- Ох, мій любий Філлі. Як ти? Тебе не ображають?
- Ні, все гаразд. Я сумую за тобою, Лі. Без тебе вдома так тихо і самотньо.
- Я розумію, малий. Вибач, що все саме так сталось, але в мене не було іншого вибору. Як батьки?
- Вони хвилюються, питають де ти, як ти.
- А ти що їм кажеш?
- Сказав, що ти у Кари і, що все у тебе гаразд.
- Молодець, мій малий розумник.
- Кара, а покажеш навчиш мене новому прийому з карате?
- Звичайно, Філ. Що думаєш про "йоко гері"?
- Що це означає?
- Удар збоку.
- Давай. Я готовий!
Поки Карані та Філ були зайняті розмовами про новий прийом, в мене в голові все не згасала думка, як Гайкрін міг дізнатись про Хезлі. Це мене дуже тривожило.
Карані та Філ були такі смішні, мені подобалось спостерігати за тим, як вони тренуються. Я щиро любила їх обох, як свою справжню сім'ю.
- Ей Лі! Лі! - Кара глянула на мене.  - Все добре?
- А? Так, вибач, задумалась про вас.
- Тьфу, ти налякала блін.
- Вибач, - сказала я злегка зробивши незадоволене обличчя.
- Нічого, ходи, скоро урок. В нас сьогодні лишень п'ять. Тому біжи переодягайся.
- В сенсі? Чому? - я не зрозуміла її.
- В нас фізкультура, з тобою точно щось не ок, подруго.
- Просто задаюсь питанням, хто підслухав те, що я хочу до Хезлі їхати.
- Хм, може Сара? - Кара зробила вигляд Шекспіра.
- А чому саме вона?
- А хіба вона не підозрювана? Я передивилась усього Шерлока.
-Аха-ха-ха, о так, ми двоє його дивились, пам'ятаю, як в мене в кімнаті ми потім уявляли, що самі детективи.
- Досить, Лі! Ми малі були, - обурилась Кара.
- Ой та ну. Не кисни, - поклала я свою руку на її плече.
- Лі! Гаряче ти що? Чому хвилюєшся?
- Ще раз пробач, я боюсь що Хезлі не захоче бачити мене.
- Захоче, повір.