Дякую метелику!
Ніколи не вір, солодкій брехні. Стань своїм світлом серед пітьми. Ти не піддаєшся маніпуляціям, Правду в обличчя висловлюєш. Це непогана риса зовсім ні. Мені комфортно правду чути, про себе. Але інколи трішки шкодить мені. Я можу змовчати нічого не скажу тобі. Та ти вибач мені, зрозумій цей сумний стан.. Я ж рано чи пізно, Виллю ненависть в подушку.. Зможу більше не стримувати, себе і плакати годинами хоть. Станеш світлом тіні своєї. Будь сонцем, місяцем і сяй до ночі. Роби те що робить щасливою тебе. З усмішкою дивись на всіх) Ти можеш бути зимовою квіткою. Метеликом що шукає нектар мрій. Солодкою отрутою, усіх придурків. Які лиш вип'ють ковток  І більше не зможуть.. Відчуття твоїх грудей, у серці стукіт. Залиш свою злість, та вилий її. Поплач і легше стане повір. Це мені не минає..мені не проходить.. Я не можу забути, просто пам'ять не стирається.. Забудь все погане, наповни щасливим. Будь зі мною й тихою водою.. Зупинись..постривай.. Не сумуй..засни та спокійно  Дихай уві сні.. Дякую тобі! . . . Посвята тобі @Carol_Lane за твоє тепло турботу❤️🦋
2023-09-21 20:24:03
5
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3109