Не закохуйся

Роузі Рей

Твої очі діаманти Калфи, Не засмучуйся,не плач, Мине усе і лине час. Не дивись у образ вічний мій, Зумій здійснити давню мрію, Не закохуйся у мене ти що року, Не знайдеш назад шляху,умреш.. І моя тінь іскритиме що ночі в лісі, Що дасть тобі життя вічне, Не знаходь мою душу серед могил, Не розкопуй правду,бо вона страшна.. Не встигнеш моргнути, як я вже з тобою гуляю по морю.. Я не така якою мене малюють.. Зухвалість,холоднокровність усе до моєї душі..

2023-08-16 12:53:38

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Lexa T Kuro

Прям лісова німфа) Ці кіцуне?) Цікавий вірш! Я теж такі писала колись, зараз вони залишились як згадка про ти часи)

Відповісти

2023-08-16 12:59:13

1

Роузі Рей

@Lexa T Kuro ,не зовсім кіцуне,а от німфа саме те)❤️‍🩹☺️

Відповісти

2023-08-16 13:00:00

1

Lexa T Kuro

@Роузі Рей О, значить зрозуміла тебе правильно)

Відповісти

2023-08-16 13:05:39

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11515

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4013