Вірші
Достатньо аби
Достатньо темні, аби відобразити небо
Достатньо чорні, аби відливати синню
Достатньо для того, аби стати потребою
Достатньо для того, аби і надалі хтіти
Аби бачити своє відображення в блискучих відсвітах
Аби бачити чорне серед білого снігу
Аби і надалі, і знову, і знову хтіти
Аби засмічувати свою голову і кусати лікті
Достатньо гарно, аби знецінити власне
Достатньо гарне, аби самозакохано відвернутись
Достатньо потрібне, аби образитись
Достатньо улюблене, аби не повернутись
3
0
381
Чому досі ти не здох?)
Варто трохи потепліти
- я почну в тобі горіти
Проростає знову мох
Чому досі ти не здох?
Вихователька казала не казати ці слова:
Здох, брехав, або брехала
Ще там щось, забула я
Але як же тут мовчати
І брехати знову й знов
Якщо дохне й закипає
Моя й вже зіпсута кров
Покарають за слова
Надто зла я надто зла
Покарань вже вище даху
Погане каже, діткам страшно
Так нехай вони підуть і побачать твої очі будуть снитись серед ночі,
Ну а я буду сміятись
Не одній мені так сильно хочеться у них вдивлятись
І вже осінь, зиму й весну
Проростає в душі мох
Рік вже бачу твої очі
І бажаю щоб ти здох)
3
0
458
Лінь
Лінь стікає по обличчю
Не солона, це не сльози
Я страждаю від безпомочі
Я сама собі поможу,
А інакше тут ніяк,
Бо не зможуть мене інші
Якісно переконать,
Що лінитись собі гірше
1
0
456
На зустріч до свого кохання
Під подихом ранкового проміння
Під листям із осіннього світання
Я йшла до точки вищого горіння,
Я йшла на зустріч до свого кохання
UPD 2020:
Під подихом весняного світання
Двадцятиградусного, сонячного снігу
Я вже не йду, я сплю коли так рано
Було не довгим осені горіння
На все добре
4
0
540
Обухівтранс
Я стікаю, дощем майорію
На вікні смужки талого міста
Я не знаю о котрій зітлію
Наді мною пітьма мрій надвисла,
А за склом лише слова відтіння
Надто темно для світу маркого
Я підвищую градус горіння,
Я не можу, нема більше мови
Прокидаюсь і знову згинає
Мою душу і мій новий шанс
Я багато можливостей маю
Їх розчинник - це обухівтранс
1
0
438
Точки недоторку
А наші точки недоторку зіткнутись не уміють
Згорівши як зірки в світах, від спогадів зотліють,
А ми не бачимо часу і знову в нас світанок,
Мій погляд на тобі заснув,
Бо вікна без фіранок
Закрийся більше, ну мерщій, чому стоїш навпроти?
Ти мій кошмар, минуле, біль ,
А спогади - бридота
3
0
464
