Чорний пластир
Зазвичай, вони можуть вдарити,
Чи вбити, вбитих — не жалісно.
Та любові, нашого прагнення,
Як у штормі, здається мрією.
Припиняй, плакали вже за нас.
На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай!
Йди собі у темряві, серед них, байдужих,
Так вони з тобою, улюблений, квітучий!
Засинай, нехай по стінам холодом,
Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом.
Звісно не залишу, тріском на краю ліжка,
Треба закурити, треба відкрити вікна.
Не згасай, іноді буде боляче,
Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних.
Як скрипаль, тисне на нитки розпачі,
Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею.
Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь,
Я тебе врятую, наклею чорний пластир,
І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в,
Дочекайся миру і трошки світлих днів.
Ти впізна́єш голос із застиглого завтра,
Де твоя самота — лише згаслая ватра.
То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш?
Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш.
Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло,
Як усе, що ти любив, наче порохом стерло.
Наче лист, повернув крізь роки та дотягся,
Я — це ти, той що витримав і не зламався.
Не зважай, якщо світ розсипається вщент,
Я тримаю тебе в цей критичний момент.
І від чорної ночі, де кожна секунда — кат,
Принесу тобі звістку: немає шляху назад.
Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього,
Там, де страх твій став просто тишею.
Всі надії, нашого прагнення,
Стали світлом, а не мрією.
Не сумуй, витерли сльози ми.
Ти зміг піднятись? —
Тож, встань і іди!
Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений,
Я — це ти, нарешті врятований!
2026-02-24 12:51:24
1
0