Блог
Всі
Письмо з майбутнього
Новини, Думки вголос, Відгуки та рецензії
https://www.surgebook.com/shounen/poem/pismo-z-maybutnogo
Закінчив цю історію.
5
116
Втомлений суд...
Думки вголос, Різне, Цитати
Я буду збиратися вгору, жити невагомо!
Відчиняти чужим двері, потім у п'яти стріляти!
Від зради пройти, вами крок знайомий,
До кінцевої "Залишся..." -
"Зайченя, але відбитки від бл*ді!"
Відчувши поразку, об землю зубами шкрябаючи.
Я повернуся ще, повернусь з поцілунком!
Мовчанням, можна набагато більше сказати,
Чим кричати тоді, хто помилився на тому ж.
У своєму житті, тих стосунків!
Рвали нитки віддзеркалень!
І потім усміхавшись - спуститься до вас униз,
Адже там, краще, а я – не вмію так жити.
Woven with love, emerald as a gift!
Приручений дурень, ще не добитий.
Women know the vice of melancholy
Що чоловіки, скажіть мені, знають про біль?
І раптом стало хреново,
Я втрачаю всесвіт,
Я гублю себе, свій втомлений суд!
І втрачу потім,
У дірах мертве серце!
А подумаю, що нескінченно дарую...
Уривок нового
Новини, Цікаве, Думки вголос
...
Я запрошую тебе на особливий танець!
Застосуй тут акварель своїми ногами!
Намалюй ось, щось краще ніж минуле!
Ми обидва підлітали, аби так тонути..
6
158
Вірші
Всі
З бою і грому
Ти подивись в мої очі,
То, що ж ти там бачиш?
Там, минуле шепоче,
Що на тобі вони згасли.
Як блискуче горіли,
Оця грань притягання!
Але в обхід розуміння,
Лише були виправдання.
Ти зупинись на хвилинку,
Від сп'яніння тобою,
Я був готовий на виклик,
Навіть поза війною.
Я — солдат, ти — це знаєш,
Але все одно дуже страшно,
Почути це «досить...»
І відверте «на щастя...»
Ми з тобою так схожі,
Не в тих кохання шукали.
Вічно разом тікали
І взаємно це було.
Та коли повертались
Один до одного з роком.
Ота верба ще хиталась,
Не помічаючи кроки.
Твої сльози я бачив,
Я обіцяв не здаватись!
Моя залежність в турботі,
Твоє вічне свято.
Повернуся з бою і грому,
Де серце — залізо, а руки — сталь.
Та знаю, крім тебе, немає нікому
Зцілити тугу, що лишилась в очах.
1
0
120
Я кохав і тлів.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, я кохав і тлів.
Але заважали крила, я - не міг літати,
І вимірював глибини, плавати не вмів.
Ти розкажи, що рай для нас - це тільки небо!
Ти розкажи, що пекло - це лише обрив!
А я, простий мрійник, що тільки по планетах!
Казав тобі, що в ногу, та вирішив піти...
Але в душі горить пожежа, немов лісове.
Свою жалість, ти - залиш, тому що пізно буде.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
І на оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехун. - І це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, лише вдихала дим.
Заплутала в ночах, адже були так схожі:
Знов згорів в душі ліхтар, як кажуть, кожен може;
Ти розкажи, що – не чекала. Минулим – не хворіла.
Ти розкажи, в очах так впала і скінчилось терпіння.
І взагалі, самий білий, кроки топчуть в пір'ї.
Говорив: Відпусти!; - Це взаємно, вірно.
І в душі горить пожежа, немов лісове,
Як би нам, кажи – не шкода, пізно щось робити.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
На оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехлива! – і це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
2
0
120
Маленькій непокірливий рай
Я, я буду лікувати тебе
Підтримкою й почуттями,
Доки біль твоя не мине
А як пройде - перестану.
Я, я хворітиму за обох,
Торкаючись дна твого пекла!
Щоб дізнатися одного, що таке любов, та як би з нею померти!
Я, я у відчаю вже бував,
Блукав наодинці у темряві.
Мій маленький непокірливий рай!
Не покине, не піде, та з місця не зійде.
І тому, мені вже не боляче,
Моє сердце - само по собі.
Моє сердце - в собі вже не накопиться,
Воно стиснуло спогади: "як же - ми?".
2
0
185
