Сутінки
Очевидно, що мене не існує,
Я — частинка ваших думок.
Я — хмаринка, що колись була тучею,
Спустошена! Трохи сумно — не чутно.
Бо не видно, сутінки, як із дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач: «~~Не бажаю зла~~»,
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
Переховано, у грудях лиш пустота,
На картинах писали мертві почуття.
Проковтнути і забути: «Ти мій назавжди»,
Обгорнути в подарунок, щоб стрічку вкрасти.
Мерзну, в душі — ядерна зима,
Темну лілію в руці тримав до кінця.
Хоч і казали: «Відпусти», — не відпускав,
Якщо зустрілись ми вночі, я б знову впав!
Рефлективно пишу листа для неї,
Я нестримно цю межу перетну.
Я безсило тримаюсь на колінах,
Наче демон! Крізь сльози повзу від спокус.
Бо не видно, чомусь охопив туман!
Лунав рев, став бранцем її губам.
Тільки шепіт малював: «~~Не вір очам~~»,
Не відчиняй та не женись, любов брудна!
Очевидно, що мене не існує,
Я — частинка ваших думок.
Я — хмаринка, що колись була тучею,
Спустошена! Трохи сумно — не чутно.
Бо не видно, сутінки, як із дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач: «~~Не бажаю зла~~»,
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
2023-08-26 12:36:17
6
2