Вірші
Я - кохав і тлів.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, я - кохав і тлів.
Але заважали крила, я - не міг літати,
І вимірював глибини, плавати - не вмів.
Ти розкажи, що рай для нас - це тільки небо!
Ти розкажи, що пекло - це лише обрив!
А я – простий мрійник, що тільки по планетах!
Казав тобі, що в ногу і вирішив піти...
Але в душі горить пожежа, немов лісове.
Свою жалість, ти - залиш, тому що пізно буде.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
І на оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку, «мені самотньо»
Так, я брехун. - І це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні – лише вдихала дим.
Заплутала в ночах, адже були так схожі:
Знов згорів в душі ліхтар, як кажуть, кожен може;
Ти розкажи, що – не чекала. Минулим – не хворіла.
Ти розкажи, в очах так впала і скінчилось терпіння.
І взагалі, самий білий, кроки топчуть в пір'ї.
Говорив: Відпусти!; - Це взаємно, вірно.
І в душі горить пожежа, немов лісове,
Як би нам, кажи – не шкода, пізно щось робити.
Ці іскорки мені так жалять, наче вхід - відкритий,
На оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку, «мені самотньо»
Так, я брехлива! – і це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
2
0
26
Маленькій непокірливий рай
Я, я буду лікувати тебе
Підтримкою й почуттями,
Доки біль твоя не мине
А як пройде - перестану.
Я, я хворітиму за обох,
Торкаючись дна твого пекла!
Щоб дізнатися одного, що таке любов, та як би з нею померти!
Я, я у відчаю вже бував,
Блукав наодинці у темряві.
Мій маленький непокірливий рай!
Не покине, не піде, та з місця не зійде.
І тому, мені вже не боляче,
Моє сердце - само по собі.
Моє сердце - в собі вже не накопиться,
Воно стиснуло спогади: "як же - ми?".
2
0
85
Поки є "я"
Не забувай - на самоті, своє ім'я!
Поки є сили, поки є дім, поки є "я".
Я також бачив, губи твої, як мертві сузір'я!
Що ж на душі, ти розкажи, як довго війна?
Вітер мовчить, місяць мовчить, тож рай пішотнувся.
Якщо дивитись у пекло, у млі. Біль, часом мине - не піклуйся.
Вийде на вулицю сонячне сяйво, та мрії у точці одної зійдуться!
Гучні поля, горячі ліса, ще теплі серця - зі сходу вернуться.
Ти посміхнись! Агов, вище ніс!
Наступним вагоном, їдиш додому.
Батьки дочекалися сина з війни,
Брати дуже вірили в свого героя.
Ти посміхнись! Ти ще живий!
Вони дуже скучили за тобою.
Поки є "ти", поки так голосно,
Поки в душі залишилася воля.
3
0
116
Від Нірвани - рвані мрії.
Все ж таки від Нірвани - рвані мрії
Від прозорого шляху, цяточка надії
Я йду додому, чуєш мене, демон!?
Я не сдамся без бою, так кличе серце!
Я не заховаюсь, не повернусь спиною
Мені боляче сміятися - відвик від цього
І не поженусь, теж від сміху твого
Навіть, якщо свою порожнечу не наповню..
4
0
224
Пишу з майбутнього
Зазвичай, вони можуть вдарити,
Чи вбити, вбитих - не жалісно.
Та любові, нашого прагнення,
Як у штормі, здається мрією.
Припиняй, плакали вже за нас.
На пів кроку впали? -
Тож, тепер вставай!
Йди собі у темряві, серед них, байдужих,
Так вони з тобою, улюблений, квітучий!
Засинай, нехай по стінам холодом,
Я тебе зігрію, тілом, ніжним голосом.
Звісно не залишу, тріском на краю ліжку,
Треба закурити, треба відкрити вікна.
Не згасай, іноді буде боляче,
Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних,
Як скрипаль, тисне на нитки розпачі,
Моє серце, я - це чую, сильно штовхає!
Захищай, в тебе ще є надія,
Якщо твоє життя - клітинка вже не ціла.
Кожень день сурові випроби, пожалію,
Навіть зберегу, коли вона від них п'яніла!
Поринай, глибини тобі чи мало?
Ти мій рай, із під неба щиро сяяв!
Не тікай, пишу тобі з майбутнього,
Прийде спокій, ти - довірся, кошмар закінчився.
Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь,
Я тебе спасаючі, наклею чорний пластирь,
І від скаженої ліри, знайду тих лікарів,
Треба прийняти міри, і трошки світлих днів.
Пам'ятай, якщо почуєш жар в легенях,
Зроби, що ти хотів - незважаючі на нерви.
Бо - це останній крок, благаю, розумієш!?
Я тебе люблю. Будь обережним,
Ти і є - та мрія...
7
0
234
Особливий танець
Твої губи насолода для мене завжди
Вони кольору піонів, рожевий запах.
Я вже можу їх впізнати серед тисяч інших
Я так хочу цілувати, зі смаком вишні.
Може кави з молоком тобі у ліжко..
Може хочеш спати, твоя рука тремтить..
Так і тягнеться до мене, витає тиша..
Твої карі очі перекривають світ..
Я запрошую тебе на особливий танець!
Застосуй тут акварель своїми ногами!
Намалюй ось, щось краще ніж минуле!
Ми обидва підлітали, аби так тонути.
Я буду лити обережно сироп вишневий!
Липке кохання, як від бога, воно безмежне!
Стану рамкою для тебе, почав з обіймів,
Ти - як картина, діамант - серед простих розкішний.
Поруч з тобою дні летят, як комета
Добрий ранок, надобраніч, спів лелики!
А ти така талановита, втрати дару мови..
Я вибачаюсь, ви з небес? Чому ж така чудова..
Цей палантин тобі пасує, давай скоріш одягну.
Схоже зіронька вже впала, тримай полярну!
А я тебе підтримаю у кожних починань!
Бо серед зайвих сяйв, побачив справжню.
4
0
187
Лейла
Ти - як Лейла, вільне падіння
Залишилася долею мені, такою божевільною.
Краплі на листах, сутінковий час.
Невже тобі самотньо,
А вітер руйнував!
Що будували ми разом,
Тобі не прикро?
Що сталося для нас сказом?
Спогад - як ретро!
Не розумію, це наче іскри..
До тебе ребра чисті були -
Не знав користі!
Нам треба вже рішити,
метелики мертві!
Із моєї душі млою буря ще тремтить..
І зносить всі ті втрати, що спливли в голові
Відчуття бігуть шалено, відверто, в нікуди.
Ти - як Лейла, вільне падіння..
Залишилася долею мені, такою божевільною..
Я не шукаю тебе, нікого взагалі!
Як вітер пошепки:
Закохані чомусь сумні..
4
0
298
Не обіцяй мені, не повертайся, ні.
Нам схоже вже два роки,
Дивись, летять сороки!
Моя крихітко, як Міка? - Схоже усе добре.
Їдеш до подруги? Звісно, чому не можна?
Відпочинь, це пару днів, тільки обережно.
Я буду на зв'язку, дзвони мені будь ласка.
Я буду сумувати, мої рідні дівчата...
Цілую в губи вас, чекаю у теплій хаті.
Повертайтеся скоріше.
- Було відзнято.
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів.
Я вже стих, дійсно вже не повірю
Відняла кисень, серце, мою надію
А що ж до дива? То, все під копірку
Зіпсований попкорн, їм порцію подвійну.
Мої потуги, сміх, це - не розумно
Крива доріжка, потяг, я був наступний.
- Не останній, а може тільки спроба.
Не лякай мене, без сна чекав тебе з дороги!
Дві пачки сигарет за одну добу,
Сиджу у ванні з лезом, я так кричу!
Я так не можу без тебе дихати,
Зрив астматичний!
А потім ще, та й ще, тож вже колишній.
Не упродовж обману, не посеред брехні..
Я надіявся, ніколи знов у ліхтарів!
Не зависну з тієї втоми, та печалі
Вже не пече, тепер пекти не стане...
(х2)
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів...
5
3
213
Сутінки
Очевидно, що мене не існує
Я - частинка ваших думок.
Я - хмаринка, що колись була тучею.
Спустошена! Трохи сумно - не чутно.
Бо не видно, сутінки, як зі дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач "~~не бажаю зла~~"
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
Переховано, у грудях лиш пустота!
На картинах писали мертві почуття.
Проковтнути і забути «Ти мій назавжди»
Обгорнути в подарунок, щоб стрічку вкрасти.
Мерзну, у душі - ядерна зима,
Темну лілію в руці тримав до кінця.
Хоч і казали відпусти - не відпускав,
Якщо зустрілись ми в ночі, яб знову впав!
Рефлективно пишу письмо для неї,
Я - нестримно цю межу перетину.
Я - безсильно тримаючись на коленях.
Наче демон! Крізь сльози повзу від спокус.
Бо не видно, чомусь охопив туман!
Лунав рев, став бранцем її губам.
Тільки шепіт малював - "~~не вірь очам~~"
Не відчиняй та не гонись, любов брудна!
Очевидно, що мене не існує
Я - частинка ваших думок.
Я - хмаринка, що колись була тучею.
Спустошена! Трохи сумно - не чутно.
Бо не видно, сутінки, як зі дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач "~~не бажаю зла~~"
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
6
2
151
Ніч
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Одурманити, наче вино..
Твоя тиша мене нервує
Вона болячно зі мною грає,
Мелодійно, мінорно, влучно!
Нібито, постійно щось прагне..
Я побачив твою надію
Твоя ціль, аби не залишати..
Але люди такі кретини
Дуже люблять, як ти - затухати..
Не шукай світла на глибині..
Не зв'язуй мене тільки з ними..
Не зосталося нічого у душі..
Шарлатанство, моє небо сиве..
Мені більш не потрібен цей досвід
Я маєстро разлученних кораблів,
Як вмів, але з мене вже досить
Не кажи, я того не хотів..
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Бо я знаю, ти за них розумніша..
Ти в обіймах моїх наче птиця,
Так солодко сопиш у плече..
Я не зможу тобою напитися,
Бо захочу старатися ще..
Ніч...
6
0
168
0.1 швидкість світла(Reboot 2.0)
Замкнені в рамках, крила надламавши,
Все намагаємося вибратися з лещат.
Ти покажи долонею «Край наших ран»
А я побачу, як посиплеться біль піском..
І тільки ти - опинившись моїм лихом
Спопелюєш, не залишаючи сліду.
Ми - люди, про яких знову тиша,
Стали людьми, непритом бездобними...
Ми - люди, як світлячками в склянці,
Залишаємося нікому не потрібними!
Адже так, описувались попаданці
«Та на мокрому склі,
Нам би не впасти..»
Рукава шовку, рожевий аромат,
0.1 швидкість світла, та мене нема!
А я бачив, в твоїх очах холеру
Звісно, адже в них поселився я.
Губами підтопив з м'якоттю порівнявши
Відчай, як би під подушки, чомусь зникав.
Я не знав, мені іноді буває страшно,
Коли нема де приструнити ще один шрам.
Відпустити останній дух, нарешті.
У розумінні, це можливо тільки так!
У спробі, вихід тобі на світ продерти
Я попав під жгучий солений град.
5
2
201
Наче вбитий тобою
Подолати журбу
Прокинутись разом
Думки, щоб хочаб від зла врятуватись!
І не згадувати навіть біль цю жартом
Які були ті дні.
Кожень день, вчитися на помилках
Наш творець створив
Мене одинаком.
Тож чудом, відносини як звичай
Над небом спогади свої шукати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
Сад витончених слів загорівся
Із тисячі дверей
Завжди вибирав одну.
І без сумніву, схожий я за Ромео
Але щось не одужав, та чому?
Два подиха, три кроки в ад
А я мріяв усе життя своє літати!
Тож літав, схожий за цикад..
Я не прошу тепер мене приймати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
4
0
216
Окрім почерк, мовчки хочу
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу
Взяти в руки приховану зброю
Захистити тебе кріпко стіною
Озирнутись, побачити вроду
Мабуть, хочу піти за тобою.
Я стоятиму опавшим кльоном
Повертаючи стрілку годинника
Посміхаючись жовтому полю
Побігу, бо ми вже скінчилися!
Я ласкатиму твоє волосся
Я кохатиму кожні зморшки
«Довелося страждати - не соромся,
Якщо знову один - теж люби»
Довелося страждати - іди
Якщо спина твоя кровоточить
Мовчки буду тебе лікувати!
Піддувати, бо ти є мій світ.
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу...
2
0
129
Не назвати забутньою
Ти закохалася – не в тих,
Я біг за ними.
І докоряла собі - з втоми.
Те, з крайності до крайності, плямами
Для одне одного, ми, знаєш, прозорі!
«Де всього лише зависла симпатія.
З диверсії в апофаназію»
Наші посмішки німі від холоду.
Ми мовчимо, бо -
Не можемо так!
Я сгасну всередині зламаних кісток,
Між нами грань! Її - не перетнути.
І вбиваючи в себе тисячі цвяхів -
Не допускати жодної зустрічі!
На душі моєї ниточки темні.
Здійснені садна ріжучої.
І любов'ю, раптом обділені.
Не можливо - не назвати забутньою...
5
0
186
Смородина
Тут від людей тікати, або від холоду
Ребра мої у квітах, я їв смородину.
Хитався, тримав руки, вони вже сині
Від чутливої довіри, рвіть - не бережіть їх.
І гибнуть в ваших снах крока тління,
Торкнутись пальцями містичного піднебінння,
Щоб відчути кожен тиск, від мого падіння,
Я маю чути ваш сміх, кидайтеся камінням!
Бийте по рукам, бийте ще сильніше,
Я це зафарбую - у вигляді "раніше"
Ті, хто вже пішов з цієї "ейфорії"
Кажіть, що руки шовк, наче обгоріли!
Той, хто сам тепер, втрачений, колишній
Придбавши неба п'яту, тільки ось взлетівший!
Очікуй неполадку, яскравий збій в ногах,
Схоже проростуть у терніях сонях.
Тут від людей тікати, або від холоду
Тут, вибачте, кохати, як дилема ворогу.
Буває - не потрібно дивитись в ополонку,
Щоб дізнатись, що у квітах, бо я їв смородину...
4
0
236
Милість глибини
У цьому світі - стільки відображень,
Якщо не бачиш, відчуй ці сни
І світла швидкість, пронизує всіх на совість
Чує тоненько її писклявий крик.
Ваші думки, потік почуттів
Вони загрузли туди, де були ми
Ніхто не знає, де ж ця наша прикрость
Ніхто не знає, серед них є ти.
Адже ми грали в це життя вистави
Хоч і не думали, що у нас попереду!
Подам тобі руку, або залишу падати
Туди, у нашу темну милість глибини.
Але ми звели, ніби клятий вий,
Набрати подих вітру на побачення!
І не залишивши, нічого, лише прах і пил
Ми полетіли! На останнє танення.
І потопаючи за метр від землі
У жадібних поцілунках, повільно замерзали!
Розриваючи в собі нитки краси,
Любов від болю – зовсім не розрізняли.
5
0
230
Любов'ю - не хворіють.
Цей гештальт з набору чутливих фраз
Я під себе сховаю, любові мій доказ.
Я - тобі нічого не винен, жодних образ,
Ти - мені нічого не винна, будь поруч.
Це не просто слова, душу на виворіт,
Тихо дівчинко, я тебе - не хочу лякати.
«Схоже, зовсім любов - складний вимір,
Я не можу відтепер її почувати.»
Я йду від галактиці до твого дому,
Кометним пилом з'являтись в житті.
Ось мій план, намалюю на тілі фарбами
Дві плями, які також не пояснити мені.
Розумієшь, любов'ю - не хворіють,
І кольори світлі, горять як ті мости!
Відбудувати, стерпіти, кожну хвилину,
Як мої очі грають, коли дивлюсь в твої.
Коли вже не можна, коли дуже складно,
І на подвір'ї дощик, робота - не дається.
Потрібно спільно триматись, від серця шматом.
Потрібно рідно кохатись, щоб було тепло.
І не відхилятись, і не удавати,
І не бігти зовсім, у соняшне, без фарб!
Треба цілуватись, турботу шанувати,
Якщо закінчаться сили твої, без огляду себе віддам.
Адже ти цьому вчила, жити, надихатись!
Я так можу - не помічая хвилин.
Мій кожний світанок палає на бумазі,
Я дихаю тобою, як у старі часи...
6
0
180
Мертві почуття
Любов - пожар, наш напевно вже потух.
Це схоже п'ята ніч! Я - зумів заблукати.
Пустий стакан. Нічого вже наливати!
Це схоже п'ята ніч! як мені тебе забути!?
Заглядати пальцями під густу піну.
Без певних причин, я йду на глибину...
Фарбувати червоними плямами біле,
Ось такий висновок, ось такий мій кут.
Так пускати тебе під язик, як дегустують вина.
Шепотіти: "Я звертаю тебе, моя мила"
Зустрічати свою лагідну кожен вечір,
І ласкуче цілувати до світання.
Плавниками їй під ребра, задавати тактом,
Кігтиками ніжно до мурашок, водоспаду.
Так дивитись у зіниці, якби під прицелом,
Розмістити попліч, м'яко так кохати.
Бути кісьнем, джерелом, чистим небом
Та напевно мені здалася ця весна.
Я хотів лиш бути поруч, бути разом,
А у відповідь почув, це - мертві почуття...
6
0
244
Це моя вина
Якщо на стінах стерти наші імена
Вони все про нас пам'ятатимуть.
Якщо скажеш - це моя вина
І все наше не палатиме.
Я позичу тобі свою любов,
Я позичу тобі спільні почуття,
Коли зостанемось тільки у двох,
Я мабуть стрибну, а ти, ти як?
Коли навколо світ стає сірим,
Коли стучиш у двері зварені.
Коли босий, біжишь шукаючи рідне,
Коли вже - не відчуваєш її.
Задихаючись від турботи,
І розумієш - це однобоко.
Стоїть самотньо тіло у темряві
горять ноти, горять всі занедбані!
Від коханців, вибачте, а ми знайомі?
Як попаданці, випадково бачитись..
Надихатись іншими, знову й знову,
Забувати, як тоді бавились.
Прокидатись з холодного ліжку,
Смартфон - мертвий, без повідомлень.
І шукати той самий номер,
Забутий навіть, найсильнішим дощем.
6
5
230
Едва ли остью
Лунное небо, дым от костра,
Спросишь, я в норме? - Остался осадок.
Разбитые стёкла, лиричная мгла,
Спросишь, насколько? - Едва ли остью.
Внутренний мир свинчен, позволив
Растрёпан, увеченный, клюнувший в плен.
Баламутный, растерзан - уже без эмоций,
Не думал, что у любви есть предел.
Тихие зори, туманы паче зла,
Унесший, в фаворе боли и горечи.
Блаженное небо теряется на устах,
А губы, носящие оттенок черного.
Не мало в жизни придуманных вех,
Мало жизни, симфоний и после.
Как многие, прячут, что на душе,
Из раза в раз, как кутаться с эфой.
Любимых, считая, легка мишень,
Не желавший меняться, я ошибся.
И встали песка часы на душе,
Не зазря говорят, хоть водицы напился..
2
0
185
Я без тебе
Я без тебе, як не дописаний сюжет,
Я без тебе, як безіменна книга,
Я без тебе, зовсім не поєт,
Я - хмарина, що променів любила.
Я без тебе, як з півночі зала,
Що без сяйва, також вже не може.
Я без тебе, зараз тільки так,
Не сумуй, знаю, буде добре.
Я без тебе, як вітер без дощу,
Я без тебе, почуваю себе п'яним,
Та напевно загубив крило своє,
Я дуже щиро хочу любу обіймати.
Я без тебе, як космос без зірок,
Я без тебе, зовсім не рум'яний,
Та болить, росте на тілі колисок,
Милоданка, люба, моя кохана.
6
1
267
Этот мир
Не исчез, пуст, печален, достать свой жребий,
Повезёт, да, скучаю по ветрам своим..
По утру, как из рая, мне б убить рассветы,
Приласкать, эти ночи на краю земли..
Вдруг, уснуть и представить, мы в блюдце мелком,
Достучаться и сдохнуть, мир на разлив..
«Если сердце разбить - звучит по детски,
Если ценностей нет, мы - не о любви.»
Мои мысли всего-то, навсего песчинки,
Мои чувства - потолок, но в другой реальности.
А вы слышали когда-то этот голос милости,
Когда медленно теряешься в глубине формальности?
И уносят же в ночь меня силуэты,
Загораются лампы. – Как же он - красив..
Этот мир, куда лучше, чем тот, что прежде.
Этот мир, в прошлый раз со мной говорил.
Этот мир, настоящим не был вовсе,
И не я его сам для себя открыл..
Подарил сокровенное почти что молча,
И добавил, ты - воспользуйся, но дай другим.
3
0
136
