Вірші
Чорний пластир
Зазвичай, вони можуть вдарити,
Чи вбити, вбитих — не жалісно.
Та любові, нашого прагнення,
Як у штормі, здається мрією.
Припиняй, плакали вже за нас.
На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай!
Йди собі у темряві, серед них, байдужих,
Так вони з тобою, улюблений, квітучий!
Засинай, нехай по стінам холодом,
Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом.
Звісно не залишу, тріском на краю ліжка,
Треба закурити, треба відкрити вікна.
Не згасай, іноді буде боляче,
Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних.
Як скрипаль, тисне на нитки розпачі,
Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею.
Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь,
Я тебе врятую, наклею чорний пластир,
І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в,
Дочекайся миру і трошки світлих днів.
Ти впізна́єш голос із застиглого завтра,
Де твоя самота — лише згаслая ватра.
То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш?
Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш.
Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло,
Як усе, що ти любив, наче порохом стерло.
Наче лист, повернув крізь роки та дотягся,
Я — це ти, той що витримав і не зламався.
Не зважай, якщо світ розсипається вщент,
Я тримаю тебе в цей критичний момент.
І від чорної ночі, де кожна секунда — кат,
Принесу тобі звістку: немає шляху назад.
Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього,
Там, де страх твій став просто тишею.
Всі надії, нашого прагнення,
Стали світлом, а не мрією.
Не сумуй, витерли сльози ми.
Ти зміг піднятись? —
Тож, встань і іди!
Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений,
Я — це ти, нарешті врятований!
1
0
54
Рапорт у відпустку
Дорога втомилась під кроком важким,
І небо над нами стає мовчазним.
Я бачив багато, я чув через край,
Тепер мені, прошу, хоч спокій віддай.
Лишилися шрами, запеклись слова,
Бо вдома чекає родина моя.
Там сонце сідає за старий паркан,
І тихо зникає вечірній туман.
Відпусти додому, де дихають стіни,
Де я не солдат, а просто людина.
Підпиши цей папір, відпусти на вокзал
Набратися сили, щоб просто поспав.
Відпусти додому, до рідних облич,
Крізь далеку дорогу і темну ніч,
Щоб серце згадало забуте тепло,
І все, що боліло, нарешті пройшло.
Я вивчив напам'ять всі цифри та звіти,
Та хочеться просто той ранок зустріти.
Втомилися очі від кнопок і справ,
Я б вдома на ґанку хоч день простояв.
Забуду дедлайни, лишу монітори,
Там інший у серця тепер монітор.
Там кава у горнятку пахне інакше,
Там бути собою — і легше, і важче.
Відпусти додому, де дихають стіни,
Де я не солдат, а просто людина.
Підпиши цей папір, відпусти на вокзал
Набратися сили, щоб просто поспав.
Відпусти додому, до рідних облич,
Крізь далеку дорогу і темну ніч,
Щоб серце згадало забуте тепло,
І все, що боліло, нарешті пройшло.
3
0
58
Я без тебе
Я без тебе, як не дописаний сюжет,
Я без тебе, як безіменна книга,
Я без тебе, зовсім не поет,
Я - хмарина, що променів любила.
Я без тебе, як попіл і морок,
Що без іскри, також вже не може!
Я без тебе, зараз тільки так,
Не сумуй, знаю, все буде добре.
Я без тебе, як вітер без дощу,
Я без тебе, почуваю себе п'яним,
Напівсонним загубив крило своє,
Вже забув, як тепло, коли обіймають.
Я без тебе, як космос без зірок,
Я без тебе, зовсім не рум'яний,
Відчуваю болю кожен свій ковток,
Ти — моя любов, ти — мій сенс останній.
Я без тебе, як казка нещаслива,
Я без тебе, як скринька без скарбів,
Сама найдорожча, ти мій подих, люба,
Я без тебе, наче взагалі не жив.
Я без тебе, гину квіткою з жахів,
Я без тебе, втратив самого себе,
Я без тебе, віриш, в вакуумі із слів,
Я без тебе, в темряві зітлів.
Я без тебе — як море без припливу,
Я без тебе — мовчання струн німих,
Ти моя весна, що робить світ вродливим,
Ти мій якір серед хвиль чужих і злих.
Я без тебе — як мандрівник без шляху,
Я без тебе — лист, що не знайшов мети,
Ти мій оберіг від розпачу і страху,
Все, що маю я — це, мила, тільки ти.
6
1
477
Це моя вина
Якщо на стінах стерти наші імена
Вони все про нас пам'ятатимуть.
Якщо скажеш - це моя вина
І все наше не палатиме.
Я позичу тобі свою любов,
Я позичу тобі спільні почуття,
Коли зостанемось тільки у двох,
Я мабуть стрибну, а ти, ти як?
Коли навколо світ стає сірим,
Коли стучиш у двері зварені.
Коли босий, біжишь шукаючи рідне,
Коли вже - не відчуваєш її.
Задихаючись від турботи,
І розумієш - це однобоко.
Стоїть самотньо тіло у темряві
горять ноти, горять всі занедбані!
Від коханців, вибачте, а ми знайомі?
Як попаданці, випадково бачитись..
Надихатись іншими, знову й знову,
Забувати, як тоді бавились.
Прокидатись з холодного ліжку,
Смартфон - мертвий, без повідомлень.
І шукати той самий номер,
Забутий навіть, найсильнішим дощем.
6
5
392
0.1 швидкість світла(Reboot 2.0)
Замкнені в рамках, крила надламавши,
Все намагаємося вибратися з лещат.
Ти покажи долонею «Край наших ран»
А я побачу, як посиплеться біль піском..
І тільки ти - опинившись моїм лихом
Спопелюєш, не залишаючи сліду.
Ми - люди, про яких знову тиша,
Стали людьми, непритом бездобними...
Ми - люди, як світлячками в склянці,
Залишаємося нікому не потрібними!
Адже так, описувались попаданці
«Та на мокрому склі,
Нам би не впасти..»
Рукава шовку, рожевий аромат,
0.1 швидкість світла, та мене нема!
А я бачив, в твоїх очах холеру
Звісно, адже в них поселився я.
Губами підтопив з м'якоттю порівнявши
Відчай, як би під подушки, чомусь зникав.
Я не знав, мені іноді буває страшно,
Коли нема де приструнити ще один шрам.
Відпустити останній дух, нарешті.
У розумінні, це можливо тільки так!
У спробі, вихід тобі на світ продерти
Я попав під жгучий солений град.
5
2
452
Сутінки
Очевидно, що мене не існує,
Я — частинка ваших думок.
Я — хмаринка, що колись була тучею,
Спустошена! Трохи сумно — не чутно.
Бо не видно, сутінки, як із дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач: «~~Не бажаю зла~~»,
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
Переховано, у грудях лиш пустота,
На картинах писали мертві почуття.
Проковтнути і забути: «Ти мій назавжди»,
Обгорнути в подарунок, щоб стрічку вкрасти.
Мерзну, в душі — ядерна зима,
Темну лілію в руці тримав до кінця.
Хоч і казали: «Відпусти», — не відпускав,
Якщо зустрілись ми вночі, я б знову впав!
Рефлективно пишу листа для неї,
Я нестримно цю межу перетну.
Я безсило тримаюсь на колінах,
Наче демон! Крізь сльози повзу від спокус.
Бо не видно, чомусь охопив туман!
Лунав рев, став бранцем її губам.
Тільки шепіт малював: «~~Не вір очам~~»,
Не відчиняй та не женись, любов брудна!
Очевидно, що мене не існує,
Я — частинка ваших думок.
Я — хмаринка, що колись була тучею,
Спустошена! Трохи сумно — не чутно.
Бо не видно, сутінки, як із дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач: «~~Не бажаю зла~~»,
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
6
2
360
Мертві почуття
Любов - пожар, наш напевно вже потух.
Це схоже п'ята ніч! Я - зумів заблукати.
Пустий стакан. Нічого вже наливати!
Це схоже п'ята ніч! як мені тебе забути!?
Заглядати пальцями під густу піну.
Без певних причин, я йду на глибину...
Фарбувати червоними плямами біле,
Ось такий висновок, ось такий мій кут.
Так пускати тебе під язик, як дегустують вина.
Шепотіти: "подивись на мене, Джозефіна"
Зустрічати свою лагідну кожен вечір,
І ласкуче цілувати до світання.
Плавниками їй під ребра, задавати тактом,
Щоб збивався кожен вдих, мов у штормі ритм.
Так дивитись у зіниці, якби під прицілом,
Розмістити попліч, м'яко так кохати.
Бути кісьнем, джерелом, чистим небом
Та напевно мені здалася ця весна.
Я хотів лиш бути поруч, бути разом,
А у відповідь почув, це - мертві почуття...
6
0
409
Я кохав і тлів.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, я кохав і тлів.
Але заважали крила, я - не міг літати,
І вимірював глибини, плавати не вмів.
Ти розкажи, що рай для нас - це тільки небо!
Ти розкажи, що пекло - це лише обрив!
А я, простий мрійник, що тільки по планетах!
Казав тобі, що в ногу, та вирішив піти...
Але в душі горить пожежа, немов лісове.
Свою жалість, ти - залиш, тому що пізно буде.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
І на оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехун. - І це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, лише вдихала дим.
Заплутала в ночах, адже були так схожі:
Знов згорів в душі ліхтар, як кажуть, кожен може;
Ти розкажи, що – не чекала. Минулим – не хворіла.
Ти розкажи, в очах так впала і скінчилось терпіння.
І взагалі, самий білий, кроки топчуть в пір'ї.
Говорив: Відпусти!; - Це взаємно, вірно.
І в душі горить пожежа, немов лісове,
Як би нам, кажи – не шкода, пізно щось робити.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
На оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехлива! – і це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
2
0
198
Від Нірвани - рвані мрії.
Все ж таки від Нірвани - рвані мрії
Від прозорого шляху, цяточка надії
Я йду додому, чуєш мене, демон!?
Я не сдамся без бою, так кличе серце!
Я не заховаюсь, не повернусь спиною
Мені боляче сміятися - відвик від цього
І не поженусь, теж від сміху твого
Навіть, якщо свою порожнечу не наповню..
4
0
397
Особливий танець
Твої губи насолода для мене завжди
Вони кольору піонів, рожевий запах.
Я вже можу їх впізнати серед тисяч інших
Я так хочу цілувати, зі смаком вишні.
Може кави з молоком тобі у ліжко..
Може хочеш спати, твоя рука тремтить..
Так і тягнеться до мене, витає тиша..
Твої карі очі перекривають світ..
Я запрошую тебе на особливий танець!
Застосуй тут акварель своїми ногами!
Намалюй ось, щось краще ніж минуле!
Ми обидва підлітали, аби так тонути.
Я буду лити обережно сироп вишневий!
Липке кохання, як від бога, воно безмежне!
Стану рамкою для тебе, почав з обіймів,
Ти - як картина, діамант - серед простих розкішний.
Поруч з тобою дні летят, як комета
Добрий ранок, надобраніч, спів лелики!
А ти така талановита, втрати дару мови..
Я вибачаюсь, ви з небес? Чому ж така чудова..
Цей палантин тобі пасує, давай скоріш одягну.
Схоже зіронька вже впала, тримай полярну!
А я тебе підтримаю у кожних починань!
Бо серед зайвих сяйв, побачив справжню.
4
0
341
Лейла
Ти - як Лейла, вільне падіння
Залишилася долею мені, такою божевільною.
Краплі на листах, сутінковий час.
Невже тобі самотньо,
А вітер руйнував!
Що будували ми разом,
Тобі не прикро?
Що сталося для нас сказом?
Спогад - як ретро!
Не розумію, це наче іскри..
До тебе ребра чисті були -
Не знав користі!
Нам треба вже рішити,
метелики мертві!
Із моєї душі млою буря ще тремтить..
І зносить всі ті втрати, що спливли в голові
Відчуття бігуть шалено, відверто, в нікуди.
Ти - як Лейла, вільне падіння..
Залишилася долею мені, такою божевільною..
Я не шукаю тебе, нікого взагалі!
Як вітер пошепки:
Закохані чомусь сумні..
4
0
530
Не обіцяй мені, не повертайся, ні.
Нам схоже вже два роки,
Дивись, летять сороки!
Моя крихітко, як Міка? - Схоже усе добре.
Їдеш до подруги? Звісно, чому не можна?
Відпочинь, це пару днів, тільки обережно.
Я буду на зв'язку, дзвони мені будь ласка.
Я буду сумувати, мої рідні дівчата...
Цілую в губи вас, чекаю у теплій хаті.
Повертайтеся скоріше.
- Було відзнято.
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів.
Я вже стих, дійсно вже не повірю
Відняла кисень, серце, мою надію
А що ж до дива? То, все під копірку
Зіпсований попкорн, їм порцію подвійну.
Мої потуги, сміх, це - не розумно
Крива доріжка, потяг, я був наступний.
- Не останній, а може тільки спроба.
Не лякай мене, без сна чекав тебе з дороги!
Дві пачки сигарет за одну добу,
Сиджу у ванні з лезом, я так кричу!
Я так не можу без тебе дихати,
Зрив астматичний!
А потім ще, та й ще, тож вже колишній.
Не упродовж обману, не посеред брехні..
Я надіявся, ніколи знов у ліхтарів!
Не зависну з тієї втоми, та печалі
Вже не пече, тепер пекти не стане...
(х2)
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів...
5
3
443
Ніч
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Одурманити, наче вино..
Твоя тиша мене нервує
Вона болячно зі мною грає,
Мелодійно, мінорно, влучно!
Нібито, постійно щось прагне..
Я побачив твою надію
Твоя ціль, аби не залишати..
Але люди такі кретини
Дуже люблять, як ти - затухати..
Не шукай світла на глибині..
Не зв'язуй мене тільки з ними..
Не зосталося нічого у душі..
Шарлатанство, моє небо сиве..
Мені більш не потрібен цей досвід
Я маєстро разлученних кораблів,
Як вмів, але з мене вже досить
Не кажи, я того не хотів..
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Бо я знаю, ти за них розумніша..
Ти в обіймах моїх наче птиця,
Так солодко сопиш у плече..
Я не зможу тобою напитися,
Бо захочу старатися ще..
Ніч...
6
0
385
Наче вбитий тобою
Подолати журбу
Прокинутись разом
Думки, щоб хочаб від зла врятуватись!
І не згадувати навіть біль цю жартом
Які були ті дні.
Кожень день, вчитися на помилках
Наш творець створив
Мене одинаком.
Тож чудом, відносини як звичай
Над небом спогади свої шукати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
Сад витончених слів загорівся
Із тисячі дверей
Завжди вибирав одну.
І без сумніву, схожий я за Ромео
Але щось не одужав, та чому?
Два подиха, три кроки в ад
А я мріяв усе життя своє літати!
Тож літав, схожий за цикад..
Я не прошу тепер мене приймати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
4
0
404
Окрім почерк, мовчки хочу
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу
Взяти в руки приховану зброю
Захистити тебе кріпко стіною
Озирнутись, побачити вроду
Мабуть, хочу піти за тобою.
Я стоятиму опавшим кльоном
Повертаючи стрілку годинника
Посміхаючись жовтому полю
Побігу, бо ми вже скінчилися!
Я ласкатиму твоє волосся
Я кохатиму кожні зморшки
«Довелося страждати - не соромся,
Якщо знову один - теж люби»
Довелося страждати - іди
Якщо спина твоя кровоточить
Мовчки буду тебе лікувати!
Піддувати, бо ти є мій світ.
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу...
2
0
302
Не назвати забутньою
Ти закохалася – не в тих,
Я біг за ними.
І докоряла собі - з втоми.
Те, з крайності до крайності, плямами
Для одне одного, ми, знаєш, прозорі!
«Де всього лише зависла симпатія.
З диверсії в апофаназію»
Наші посмішки німі від холоду.
Ми мовчимо, бо -
Не можемо так!
Я сгасну всередині зламаних кісток,
Між нами грань! Її - не перетнути.
І вбиваючи в себе тисячі цвяхів -
Не допускати жодної зустрічі!
На душі моєї ниточки темні.
Здійснені садна ріжучої.
І любов'ю, раптом обділені.
Не можливо - не назвати забутньою...
5
0
361
Смородина
Тут від людей тікати, або від холоду
Ребра мої у квітах, я їв смородину.
Хитався, тримав руки, вони вже сині
Від чутливої довіри, рвіть - не бережіть їх.
І гибнуть в ваших снах крока тління,
Торкнутись пальцями містичного піднебінння,
Щоб відчути кожен тиск, від мого падіння,
Я маю чути ваш сміх, кидайтеся камінням!
Бийте по рукам, бийте ще сильніше,
Я це зафарбую - у вигляді "раніше"
Ті, хто вже пішов з цієї "ейфорії"
Кажіть, що руки шовк, наче обгоріли!
Той, хто сам тепер, втрачений, колишній
Придбавши неба п'яту, тільки ось взлетівший!
Очікуй неполадку, яскравий збій в ногах,
Схоже проростуть у терніях сонях.
Тут від людей тікати, або від холоду
Тут, вибачте, кохати, як дилема ворогу.
Буває - не потрібно дивитись в ополонку,
Щоб дізнатись, що у квітах, бо я їв смородину...
4
0
405
Милість глибини
У цьому світі - стільки відображень,
Якщо не бачиш, відчуй ці сни
І світла швидкість, пронизує всіх на совість
Чує тоненько її писклявий крик.
Ваші думки, потік почуттів
Вони загрузли туди, де були ми
Ніхто не знає, де ж ця наша прикрость
Ніхто не знає, серед них є ти.
Адже ми грали в це життя вистави
Хоч і не думали, що у нас попереду!
Подам тобі руку, або залишу падати
Туди, у нашу темну милість глибини.
Але ми звели, ніби клятий вий,
Набрати подих вітру на побачення!
І не залишивши, нічого, лише прах і пил
Ми полетіли! На останнє танення.
І потопаючи за метр від землі
У жадібних поцілунках, повільно замерзали!
Розриваючи в собі нитки краси,
Любов від болю – зовсім не розрізняли.
5
0
403
Любов'ю - не хворіють.
Цей гештальт із набору чутливих фраз
Я під себе сховаю, любові мій доказ.
Я тобі нічого не винен, жодних образ,
Ти мені нічого не винна, будь поруч.
Це не просто слова, душу навиворіт,
Тихо, дівчинко, я тебе не хочу лякати.
«Схоже, зовсім любов — складний вимір,
Я не можу відтепер її почувати.»
Я йду від галактики до твого дому,
Кометним пилом з’являтись в житті.
Ось мій план, намалюю на тілі фарбами
Дві плями, які також не пояснити мені.
Розумієш, любов’ю не хворіють,
І кольори світлі горять, як ті мости!
Відбудувати, стерпіти, кожну хвилину,
Як мої очі грають, коли дивлюсь у твої.
Коли вже не можна, коли дуже складно,
І на подвір’ї дощик, робота не дається.
Потрібно спільно триматись, від серця шматом.
Потрібно рідно кохатись, щоб було тепло.
І не відхилятись, і не вдавати,
І не бігти зовсім, у сонячне, без фарб!
Треба цілуватись, турботу шанувати,
Якщо закінчаться сили твої, без огляду себе віддам.
Адже ти цьому вчила, жити, надихатись!
Я так можу, не помічаючи хвилин.
Мій кожен світанок палає на папері,
Я дихаю тобою, як у старі часи...
6
0
338
Едва ли остью
Лунное небо, дым от костра,
Спросишь, я в норме? - Остался осадок.
Разбитые стёкла, лиричная мгла,
Спросишь, насколько? - Едва ли остью.
Внутренний мир свинчен, позволив
Растрёпан, увеченный, клюнувший в плен.
Баламутный, растерзан - уже без эмоций,
Не думал, что у любви есть предел.
Тихие зори, туманы паче зла,
Унесший, в фаворе боли и горечи.
Блаженное небо теряется на устах,
А губы, носящие оттенок черного.
Не мало в жизни придуманных вех,
Мало жизни, симфоний и после.
Как многие, прячут, что на душе,
Из раза в раз, как кутаться с эфой.
Любимых, считая, легка мишень,
Не желавший меняться, я ошибся.
И встали песка часы на душе,
Не зазря говорят, хоть водицы напился..
2
0
348
Этот мир
Не исчез, пуст, печален, достать свой жребий,
Повезёт, да, скучаю по ветрам своим..
По утру, как из рая, мне б убить рассветы,
Приласкать, эти ночи на краю земли..
Вдруг, уснуть и представить, мы в блюдце мелком,
Достучаться и сдохнуть, мир на разлив..
«Если сердце разбить - звучит по детски,
Если ценностей нет, мы - не о любви.»
Мои мысли всего-то, навсего песчинки,
Мои чувства - потолок, но в другой реальности.
А вы слышали когда-то этот голос милости,
Когда медленно теряешься в глубине формальности?
И уносят же в ночь меня силуэты,
Загораются лампы. – Как же он - красив..
Этот мир, куда лучше, чем тот, что прежде.
Этот мир, в прошлый раз со мной говорил.
Этот мир, настоящим не был вовсе,
И не я его сам для себя открыл..
Подарил сокровенное почти что молча,
И добавил, ты - воспользуйся, но дай другим.
3
0
294
