Що станеться з твоєю долею?

Сніжана Ворон

Він пив вже третю пляшку вина І дивився їй просто в очі, В них вже нічого не було, Там була лише почуттів війна... Він знав про її безсонні ночі... Скільки болю вже минуло. Він знав, що вона боялась алкоголю, Скільки їй це приносило болю... Він знав, що вона його ніколи не простить, Але дозволив собі так грішить... А зараз її очі сповнені сліз І вони по щокам стікали вниз. Його сердце одразу защемило І він себе готов був вбить. Хлопець це зробив, щоб завдати любій болю... Дав почуттям відразу волю. Перед нею впал безмовно на коліна, В її очах все потемніло, Вона його любила, Але віру в його слова вона відразу загубила... Вона пішла, а він її не зупинив, Усе відразу освідомив І розбив ще недопиту пляшку алкоголю... Сам себе загнав він у неволю. Ось так завжди буває, Коли у гніві все ти забуваєш І своїй любові боляче ти робиш... Ти вже нікого так сильно не полюбиш... Але робиш всеодно цю помилку, А потім вже нічого не змінити... Подумай перед тим, як спричинити болю, Що станеться з твоєю долею?

2023-02-18 13:35:51

7

0

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13064

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097