Вірші
Кохання - то правдиве чудо
Опівночі дивний сон мені наснився,
В ньому чарівний образ з'явився,
Дівчиною моєї мрії він виявився,
Сенсом мого життя зробився!
То не простий образ був,
Там ти в тому сні зі мною поряд опинилася,
Про тебе весь цей час таємно мріяв я!
В тому сні тебе я міцно обіймав
Та ніжно цілував твої вишневі губи,
Дарував тобі той бажаний цілунок,
Тобі єдиній власне серце довірив!
І хоч зараз ти далеко,
Але знаю я, що завжди на мене чекаєш,
Теж про мене мрієш,
А я в цей час знову поряд тебе уявляю,
Від думок цих на душі тепліше стає,
Усмішка обличчя освітлює,
На серці легше робиться,
Бо знаю я, що ти десь поряд зі мною!
А твої палкі губи на моїх устах,
Я не бажаю приривати цей сон.
Я бачу тебе в усіх світах,
Твоє тяжке дихання обжигає як вогонь
Як я зараз хочу до тебе,
Втонути в твоїх обіймах міцних.
Щось всередині душу мою шкребе,
Це винні мрії мої нічні.
Я так не хочу відпускати твою руку,
Не хочу просинатися,
Не винесу без тебе цю муку.
Я не готова здаватися.
Ти прошепчеш моє ім'я уві сні,
І я відразу прйду до тебе,
Ніжно пригорну до себе,
Щоб сни твої не були сумні.
Я так тебе кохаю,
Пробую спіймати цей сон,
Знову я його чекаю,
І знов побачу твою яскраву усмішку.
Наше з тобою кохання- то правдиве чудо!
Тебе я бажаю кохати пристрасно та палко,
Шалено та полум'яно!
Знай же, мила моя,
Що тобі я готовий все віддати,
Навіть довірити і власне життя
У твої ніжні тендітні руки!
Знаю я, що й цієї ночі
Відвідаєш мій сон,
Своїми солодкими губами торкнешся моїх
І тихо мені на вушко прошепочеш:
"Я буду лише на тебе чекати, любий мій!"
А я відповім тобі:
"А я не можу припинити думати про тебе,
Я кохаю тебе, моя прекрасна зоря,
Тобі одній я відданий!"
В тому сні чарівному
Нас білий ніжний сніг вкривав,
Тебе срібним сяйвом оточив,
Немов янголом казковим стала,
До мене ніжно линула,
Моє серце лиш ти одна почула,
Нікому його віддавати не хотіла,
Як я нікому не віддам тебе!
Я не віддам тебе нікому,
Ти - тільки мій!
Тебе я кличу додому,
До мене, де багато надій.
У цьому дивовижному сні,
Я міцно обіймаю тебе,
Віддаю тобі своє серце,
Хай очі твої снову стануть ясні.
Тільки не залишай мене одну,
Знову впаду у темряву,
Там я буду не жива,
Там пропадуть усі дива,
Бо тільки ти моя надія,
Тільки ти мій порятунок.
Бути з тобою моя мрія,
І зійде з мого зап'ястка кровавий візерунок.
Обережніше там,
Чекаю тебе поряд увесь час.
Віддаю свій сум вітрам,
Щоб вогник надії не згас.
Ну де ти там?
Я все тебе чекаю!
Мою віру в тебе не зруйнувати вікам,
Не має моїй любові краю.
~~~~~~~~
Написано у співавторстві з неймовірним і чарівним @maximilianstepowy
4
4
60
Кому я пишу ці теплі рими?
З дотиком твоїх долонь я ллюся,
Мов келих недопитого вина,
Потяг котиться до Львова,
А я вже гріюсь у твоїх губах.
Я бачу світ в твоїх очах,
Вони манять мене до тебе.
Твій поцілунок на моїх устах,
Вони просять твоєї потреби.
Їх вогонь спалив мені скроні, шию,
Я вже певно не проснусь,
Губи мене, губи без тями,
Скоріш роздягни.
Там під блузкою усе горить,
Воно проситься до твого тіла.
Ти можешь усе, що хочеш зі мною творить,
Навіть сяду тобі на коліна.
Хочу лиш тебе під боком,
І життя перенести в іншу реальність.
Хто знав, що випалиш кроком,
Скинех мене в ковдру, в нашу тональність.
Ти для мене такий бажаний,
Та водночас нездоланий.
Тримай мене міцніше своїми руками–
Вони правлять моїми думками.
Бо мистецтво жити лиш у твоїх устах,
Словах, що виходять так мелодійно.
Наше мистецтво тепер у ранках
з розлитим вином
Під вечір на стінах.
В ночі зупиниться час,
Ця мить солодко-тягуча.
Наші губи сплутались, танцюють вальс
Думка про наближення кінця неминуча.
Бо бачила на мапі інші міста,
Та там не було тебе.
Але зараз ніжить твоя простота,
Тагне до сну,
Падає зір.
Не хочеться прокидатися мені зі сна,
Бути поруч, з коханим моїх мрій.
Там уві сні я бачу тебе,
Твої прекрасні, дивовижні очі,
Вони криються у темних ночах,
Змушують забувати про себе.
Та я не проти тонути в тобі -
Це дивовижна казка,
Через яку програла в даремній боротьбі...
Забери мене до себе повністю,
Ти такий бажаний для мене.
І я торкнусь до тебе своєю безтурботністю,
Аби навітики бути з тобою.
~~~~~~~~
Твір на конкурс з чудовою @carol_lane
4
1
57
Слуга диявола
У співавторстві з прекрасною Роузі Рей
~~~~~~~~~~~~~
Зі мною щось не так,
Відчуваю я себе ніяк
На душі смутно мені,
не хочеться нічого в житті
Та бачу я в собі зміни,
Там усередені руїни
Немов пеклом віє в середині
І все забуто нині
Душа вся чорна,крижана моя,
Змінилась я,відчуття у мене інші,
Та брехня моя єдина зброя,
Всі переховуються, як миші
Не знайти мені любові,
В цьому ненависному світі,
Немає в мене вже надії,
Все зникло, немов мрії
Не повернути час назад,
Він,швидкоплинний немов вітер,
Мої думки - це мертвий сад,
Немов мистецтва невдалий витвір
Саме життя це невдала казка,
Ми невирішуєм цього,ми просто люди,
Знання - моя поразка,
Кайдани стискають мої вільні груди
Немов,ув'язнена я плачу в темноті,
В моїх руках ще я сила,не зламати мене,
Я все одно на самоті,
Та життя моє мине
Я вмру,не залишеться після мене нічого,
Розчинюсь посеред поля,вітер здує мене,
Навколо мене не має нічого живого,
Ось і в пеклі горіти мені
Не заслуговувала на життя,
Ніхто не сумуватиме за мною гадала я,
Я впадаю в забуття,
Немає звідси вороття
Не знайти мені шляху назад,
Лиш би все було з всіма гаразд,
Та чогось врятуватися я хочу,
І від болю навкруги я плачу
Незнання вибару блукає в мені,
Чи впасти безодню,або вколотись об лезо ножа,
Для мене все в тумані,
Я для всіх чужа
Невдачі,що в житті були,
Згодом я забуду все
До мене почуття не повернуться ніколи,
Зупинилось моє чорне серце
Його розтрощили на осколки,
Нелюди що називались янголами,
Вони кажуть, що вони добро,
Та насправді на все їм всеодно
Бездушевні чорти,
Мій крик їм як за пісню,
Вони не хочуть нічого знати,
Я в загубленому лісі
Блукаю,шукаю порятунку,
Не знаю куди тікати від них,
Вони шукають притулку,
Йдуть до скель тих кам'яних
Падає дощ,падають мої сльози,
Я не можу зупинитись,не можу перестати
Я звертаюсь до диявола,
Я знаю усі правила
Мені ніхто не заборонить!
Я хочу до пекла,до нього!
Він до себе полонить,
Не схож він для мене на чужого
Немов рідний,знайомий
Немов тільки мій
Пекельний,диявол
Я перестала плакати,
Він не янгол,
Та він зміг мене урятувати
Від раю рятував,
В полоні ясному ув'язнена але щаслива,
Він мені надію дарував,
Теперь я його слуга
7
0
104
САЛЬВАДОР ДАЛІ, ПОСТІЙНІСТЬ ПАМ'ЯТІ
Мій пензлик гуляю по полотну,
Я хочу намалювати щось дивовижне.
Час швидко плине -
Це нагадує мою труну.
Ні! Ніяких рівних ліній!
Час не любе рутину.
І хай це життя покриє іній,
Я не відчую від цього своєї провини.
О! Порівняю час з плавленим сиром!
Він розтікається, куди хоче!
Він править світом,
Про долю нашу шепоче.
Хай цю картину знають усі,
Хай сенс її глибокий бачать!
Час постане у всій своїй красі,
Смерть і життя поряд мовчать.
О боже, ця картина повна сенсу!
Але на розуміння не буде шансу.
Люди тікають від правди,
Та хай ця картина залишиться назавжди!...
4
0
47
Пісня моєї душі
Я граю на гітарі,
Вкладаючи в нею свою душу.
Всеодно вже не допоможуть лікарі,
Та далі жити я мушу.
Мої тонкі пальці гуляють по струнах,
І ця музика заповнює моє серце.
Це набагато приємніше, ніж в романах,
Вкладати в музику свою душу - набагато легше.
Літай пісня моєї душі,
Не звертай уваги на плями крові.
Я хочу знову забутись,
Бо не збираюсь здаватись.
Мелодія пронзає твоє серце,
Я - відомий музикант.
Як тільки мені стає леше -
Все гине в один момент.
В мене обмаль часу,
Ніхто мене не знає,
Не відчуєш від моєї пісні екстазу,
Надія тебе полишає.
Та ти любиш цю мелодію,
Ти відчуваєш в ній себе.
Якшо мене не забудять - я зрадію,
Це єдине, що мене гризе.
Та ось наближається кінець,
Я дозволяю знову одягнути вам маску.
Я може й безумець,
Але я більше не вірю в казку...
7
5
73
Це мої заплутані відчуття
Я вмираю!
Як і уся моя душа...
Не має раю!...
Надія для мене чужа...
Ні, мені ніхто не допоможе.
Люди - егоїсти - це найважливіший урок.
Поміч, доброта, співчуття - для них це все чуже!
Як же хочу спустити курок,
Та я не можу...
Не вистачає смиливості,
Нести треба цю тяжку ношу,
І не показувати своєї чутливості...
Та і це все відговорки,
Я просто слабка...
Відпускаю твої руки,
Ти - моя яскрава зірка.
Хто я?
Хто ти?
Забудь моє ім'я,
Без мене не будеш боятись летіти.
Чогось я тебе не забуваю,
Хоча в мене не має ніякої надії.
Я її шукаю,
Та це лише мрії.
Чого воно так?
Я так боюся вмерти...
Хочу найти якийсь знак,
Та цей знак - це ти...
По моїй пустій квартирі
Гуляє мелодія пеаніно.
Вона віщує про яскраві зорі,
Хоча це трохи іронічно,
Бо вона віщує про любов до життя,
І віру в людей.
Це мої заплутані відчуття,
Моїх довгих ночей.
Все! Досить!
Я не буду нічого відчувати!
Хоча не хочу про це просить,
Я буду їх берегти.
Мої тонкі пальці гуляють по клавішам,
У цю мелодію вкладаю своє життя.
Ми з луною і тишою поговорим по душам,
Я впадаю в забуття.
Зранку мені стає легше,
Надягаю веселу маску.
Я стаю спокійніше,
Ніби потрапляю у казку.
Лише ніч знає мене повністю,
Лише вона чує мій крик.
Луна дивиться на мене з ніжністю,
І я це все в собі тримати звик.
Прощавай, моя мелодія,
Прощавай моє натхнення.
Ви - моя остання надія,
Тільки у вас я шукаю спасіння...
8
1
88
Моя прекрасна любов
З глузду зводять
Твоя шкіра, твоє тіло,
Легкі дотики - мурахи по моїй спині.
Люди навкруги гудять,
Їм все зламати так кортіло,
Але програли вони у цій війні.
Твій солодкий аромат зі мною всюди.
Ти з усмішкою скажеш,
Що це божевілля.
Та я і сперичатися не буду.
Від цього дивуються люди,
Бо я зроблю все, що накажеш.
Почуття мене накриють, немов хвиля,
І до твоїх ніг я знову впаду.
Твої руки - моя спина...
Боже! Не можу встояти!
Для тебе буду ким завгодно.
Ти з усім справляєшся сама,
Та я всеодно хочу тобі допомогти!
Я знаю, що для тебе це необхідно....
Твої солодкі вуста,
Зі смаком соковитої вишні,
На моїх губах,
І усі думки з переживаннями розсіяться, як дим.
Це така прекрасна простота!
Віддайся вся мені,
І ми пройдемо з тобой цей шлях,
Знай, що я не справлюся сам.
Я в'язень твоїх яскравих очей,
Кольору буйного вогню.
Ти подивишься на мене так ніжно,
І моє серце знов заб'ється.
Я не забуду не одну з наших зустрічей,
Всі твої мрії я здійсню.
Хай все навкруги буде сніжно,
Ми підем прогулятися.
Та чи прийдешь до мене,
Коли буду помирати?
Коли увесь світ покине?
І я буду потухати?
Та ти все пояснила,
Стоячи зараз тут,
Поки я навпроти в своєму смертному обрії тону
І плутаюсь в думках.
Мене ти заспокоювала,
Показала, як усі цвітуть.
Без тебе тепер я не засну,
Загублюсь краще навіки з тобою у снах.
8
0
83
Янгол ти?
Твої очі - це чисте небо.
Волосся темне, як глубока ніч.
Я боюся, що мій погляд оскверненний,
Та словами мене не каліч.
Ти чистий, немов янгол небесний,
А я немов нежить якась.
Та ти - живий!
Від твоєї сонячної посмішки хитнулась.
Якщо не янгол ти, то хто?
Невже якийсь диявол?
Та в це не повірить ніхто,
Навіть якщо напрвиш ствол.
Ти так стараєшся усім допомогти,
Я дивлюсь на тебе з темноти.
Я - немов нічний метелик,
Полечу на світло твоїх очей.
Чогось манить твій образ мене у снах,
Не має сил тримать себе в руках.
Я відправилась у забуття.
Тепер нема мені спокійного життя...
6
1
105
Її очі
Її очі тягнуть мене до неї,
Вони майбутнє бачать.
Вона знає всі мої ідеї,
Та її уста мовчать.
В її очах я бачу свою смерть,
Та я цьому не лякаюсь.
Вони мене чогось тягнуть
І перед нею я каюсь.
Моє життя в її тонких руках,
Та і я не проти.
З нею я блукаю в яскравих зорях,
Ніяк не лякаюсь висоти.
Це дивовижне закляття,
Я прикут до її запаху.
Вона гаряча немов багаття,
Перед нею не маю я страху.
Вона не безпечна відьма?
Можливо, та я припаду до її уст.
Вона мене за шию обійма,
А я обожнюю цей жест.
Хай кожен мене зневажає,
Та без неї в мене бессонні ночі.
Хай кожен знає -
Моє серце забрали її очі ...
7
7
134
Ненависть
Ненависть сильна була у мене,
А серце сповнював несамовитий сум.
Це все до мене знов порине
І покине мене мій розум.
Кажуть, що ненавидіти легко,
А ви пробували так жити?
Твоя надія на спокій десь далеко,
І приходе янгол помсти.
Та ти смілив не будеш
І життя позбавити не можна!
Голос серця ти почуєш,
Душа позбавити когось життя не спроможна,
Вона вперто буде тобі кричати,
Про те, що ти повинен бути краще!
Вона ладна совість твою шукати,
Щоб не кинути на призволяще!
Ти не знайдеш жорстокої сміливості,
Та і забути все не зможеш...
Не забудеш, що прогавив такі можливості...
Краще було би помститися - сам собі набрешеш!
Це все відбувається мов у сні
І серце стискає злість.
Це все знаходиться в тумані,
Та ненависть з тобою вічність.
А може перестати на це звертати увагу?
Сам до себе відчуєш ти повагу.
Помста - не завжди кращій варіант,
Це перетвориться на фоліант.
Життя дуже коротке,
Щоб жити весь час з ненавистю.
Бажання людей хитке,
Краще довіряй своєму серцю,
Воно - чисте,
Краще, хай буде воно таке.
Душі своїй вірте!
І все в твоєму житті стане інакше,
І повага до самого себе буде,
І виповняться надії .
Свободу відчуєш ти у грудях,
І, можливо, покинуть твоє життя лиходії.
2
1
86
Мій нещасний кат
Ти - кат мій нещасний,
Мою душу собі ти забажав!
Твоє кохання - біль власний,
Мої удари захисту ти витримав..
Та все пішло не по плану
І тепер гіркі сльози стікають вниз...
Померти мені треба,
В пам'яті лише холодний бриз.
Як це дивно казати...
Та я кохаю тебе!
Пам'ять про тебе - зі мною навіки...
Ти присвятив мені самого себе.
Ти знав - що я не янгол зовсім
І що мої вчинки не святі.
А ти був чистим,
Як янголи крилясті...
Та ти прийняв цього демона до себе,
Щоб від нього навіки позбавити світ.
Та життя слабке,
Вже написало воно свій звіт...
Давай! Рубай мою голову з плеч!
Я - відьма! Я - демон!
В тебе цей смертельний меч -
Це наш останній серіала сезон.
По різному мене назвуть,
Горло мені перегрезуть.
А ти прошепочешь:
"Прощавай, мій любий вогник"...
І голова моя з під сокири полетить кудись у бік,
А по твоїм щокам сльоза стікала вниз.
Ти подивись! Полетів кудись червоний метелик,
Не дивись, щоб мене спалить, вже зібрали хмиз.
Ти знав - хто я,
І всеодно мене ти покохав.
Тепер воно всередині, як вічне полум'я,
А поряд тріск мого смертельного багаття слухав...
Мій прах розвіявся, як дим,
Поряд квіти барвисті.
Тепер навіки ти один,
Поки не зустрінемось в наступному житті!
4
3
73
Я - не всі
Я хочу бути вільною пташкою,
У цьому вирію злих людей.
Вони усе покривають мрякою,
Не відриваючи від телефона очей.
Я не хочу думати, що живу в жахливому світі,
І що мрії - це безглуздя.
Ми знаходимось постійно в суєті,
І комусь бракує милосердя.
Я хочу не боятися, що мене засудять
І вірити в чудеса.
Як добре би було повернутись в дитинство,
Оце внутрішня краса!
Хочу бути, як дитина, простим,
І мати багато яскравих надій.
Хай мене назвуть впертим!
Та в житті і так багато копій,
А я хочу залишитись оригіналом!
Я краще буду милуватись закатом,
А не втрачати свою індивідуальність,
І думати, що почуття - це слабкість.
Хочу просто погладити бездомну тварину,
І погодувати її прийду.
Я не хочу як всі від неї шугатися,
З острахом забруднитися.
Тварина - зовсім не брудна,
То серце в когось черстве!
Я буду для когось чудна,
Та буду поступати по совісті.
Я хочу про щось весело розмовляти з друзями,
І йти радісно додому,
А не сумним - ніби до склепу.
Та буду пити чай зі смаколиками!
Хочу дивитися на світ з вогниками в очах.
Багато хто таких людей не любить,
Бо перешкоди ті долають,
І усмішку на лиці не втрачають.
І ти відкрий очі!
На небо ясне подивись!
Згадай свої безсонні ночі,
І зрозумій, що радість в тебе була колись.
Навіть, якщо на вулиці похмуро,
Послухай мелодії дощу.
Роби усім добро,
Не просячи натомість нічого.
Це все на перший погляд дивне,
Та не думай про це.
Будь дещо простіше,
І світ навкруги стане трішечки світліше.
Знай, що чудо є,
І воно в середині тебе сяє.
5
7
77
Закохайся в свою самотніть
Закохайся у свою самотність.
Це дивно, та так легше.
Так збережеш свою цілісність
І буде тобі спокійніше.
Смерть протягає холодні руки, Манить тебе за собою.
Плутаються твої думки
Від боротьби з душевним болем.
Тебе відпустили занадто швидко,
Залишили тебе страждати.
Тепер тобі від людей гидко,
Хоч від болю хочеться кричати.
Тебе невбивав ніхто,
Ти сам повільно помирав.
Від допомоги відмовлялся вперто,
Слова підтримки собі шептав.
Але ти був зовсім не один!
З тобой була твоя самотність.
Вона ходила з тобою, як дим,
Зберігала тобі свою вірність.
Вона заварювала тобі теплий чай
І говорила з тобою годинами безперервно.
Нумо, давай згадай!
Вона з тобою давно...
Ви разом дні проводили,
Коли інші не знаходили для тебе час.
Разом в ліжку засинали,
Коли вогник надії в тобі згас.
Закохайся в свою самотність!
Вона завжди була з тобою.
Вона бачила твою дивовижність
І була твоєю вірною рабою...
5
1
76
Горді душі
А горді душі страждають мовчки,
З усмішкою на блідому обличчі.
Кажуть, що все гаразд,
Дивлячись тобі прямо в очі...
Вони всім допомагають,
Постіно забуваючи про себе.
Спокій но своєму обличчі зберігають,
Щоб врятувати тебе.
Таких, як вони, не любили,
За те, що непокірні всім.
Вони самі себе ловили,
І тягли усіх у свій дім.
А ти забуваєш, що вони страждають,
І тільки про себе з ними говориш...
Але про поміч вони бажають...
Поки про те, що в них нема проблем, ти кричиш...
Не забувай, що ті, кто голосніше сміється,
Сильніше страждають.
Але тобі цей промах вернеться,
Поки всі про тебе забувають...
Тримайся міцніше!
Твій корабель потрапив у шторм.
Після цього ти станеш мудріше,
Хоч і жахливою для себе ціною...
4
0
73
Зламаний король
Скільки голів тут поклав,
Щоб до цілі своєї дійти?
Багатьох ти врятував,
Поки забував, хто ти?
Тепер ти - король,
Всіх ворогів ти подолав.
Та ти вже зіграв свою роль,
Бо почуття свої замикав!
Скільки крові ти пролив?
Скажи, воно коштувало цього?!
Багатьох ти вбив!
А в серці вже нема нічого.
Ти носиш маску,
А що ти хаваєш під нею?
Чи можно там знайти ласку?
Що стало з твоєю душею?
Свою маску не знімаєш,
Бо страшно - під нею фіаско!
А що потім ти згадаєш?
Свою ненависть? Свою жорстокість?
Ти вже зубув, хто ти!
Чого коштує чиєсь життя?!
Когось одного ти залишив помирати.
Зубувши про чиїсь почуття.
Тепер ти на колінах.
Скоро ти залишишся без голови!
Десь тобі зіграють на воалінах.
Тепер ти лишився без слави.
А які твої останні слова,
Наш зламаний король?
По щокам короля тече сльоза.
Покинув його покровитель.
"Я хочу померти вільним,
Зідравши з лиця свою маску!"
Всім він здавався міцним,
Та перед смертю слабкість зміг показав...
7
3
160
Боляче...
Мені так боляче!
Кричить моя душа...
Серце моє плаче,
Воно проситься до тебе, но я вже чужа...
Я кричу!
Мені так боляче...
Своє життя я сама закінчу...
І до низу роблю крок.
А перед моїми очима твоя усмішка,
Як ми разом проводили час.
Це найцініше, що я маю!
Вогник у моїх очах вже давно згас...
Я ці спогади з собою забираю,
Не жалкую ні про що...
Хоча ні... я дуже сумую...
Тебе нікому не віддам нізащщо!
Але вже доволі пізно,
Я вже лічу вниз.
Мені перед тобою так соромно...
Але це був мій каприз.
Ти мене прости,
Я пішла... так просто я здаюсь...
Спалюю за собою всі мости...
Я втратити тебе так боюсь...
Я руйную все до чого торкаюсь...
Ти був для мене всім,
Перед тобою я каюсь...
Ти мій дім,
Я більше в нього не повернусь.
Більше не має мені туди шляху...
Тобі в останнє я посміхнусь,
Лише тобі я бажаю успіху.
Ти мене прости і прощавай,
Я покидаю цей світ,
Мене в останнє сонечком називай,
Це тобі мій заповіт.
5
1
84
Свій біль
Свій біль ти заливаєш алкоголем.
Свій сум топиш в диму цигарок.
Все там горить вогнем,
Та в майбутнє зробити треба крок.
Ти давно забув,
Що таке щасливим буть.
В собі порожнечу ти відчув,
Тепер почуття там не знайдуть...
Душа твоя сповнена падаючих зірок,
Але тут градом ідуть кислотні дощі.
Ти з цього повинен вивчити урок,
Що не треба заливати в себе спиртне пізно уночі.
Твоїй душі зовсім не легше
Від того, що куриш папіросу.
Тобі можно допомогти інакше,
Але не треба так...
Та ти ж колись був щасливим,
Радів малим дрібничкам.
Ти не був терплячим
І робив все сам.
Навіть в дощ ти біг гуляти,
Весело пригав по калюжам.
Це все робив колись ТИ!
Ти не вірив чужим прогнозам...
Тепер ця дитина десь в середині потонула в диму,
Більше не даєш їй волю.
Сам загнав її у тьму,
Щоб не відчувати більше болю...
Так, тобі складно,
Тебе одного залишали.
Але не треба від цього почуття скидати у дно,
Що так буде легше, усі ми вірили.
Оглянись і ти побачиш,
Що світ анітрохи не змінився.
Ті ж будинки, ті ж вулиці,
Це просто ти втомився.
Це ти змінився...
Твої проблеми тебе зламали...
Що ти програв - тобі здалося,
Просто більшість людей - шакали...
А може, даш дитині волю?
Даш собі радіти від усього?
Люди будуть далі спричиняти болю,
Але так хоч себе не загубиш...
5
4
88
Хто ми?
Ти вбивця декількох життів,
Причина сліз і ненависті до світу.
Хтось через тебе літав з мостів.
Для тебе його життя може бути миттю.
На жаль, може ніколи і не дізнаєшся,
Чиє життя зміг ти погубить.
Світом далі ти милуєшся,
Бо тобі нема про що скорбить...
Але ти став для когось кінцем,
Порубав його душу на шматочки,
І в сльозах змусив захлинатися.
А ти не пророниш ні злізиночки...
Може, це близька тобі людина,
Якій ти в гніві щось промовив,
Слова, що в серце вставили кинжал?
Можливо, в його душі крик, що краще би побив!
Для себе ти - миротворець,
А може, просто янгол,
Та тепер через тебе хтось чужинець,
І кожну ніч його трясе...
Так, ти міг зробити це випадково,
Навіть не помітивши,
Як це слово його зламало
І як тепер від болю він не може встати.
Ти дав йому ковток отрути,
Він від болю звивався.
Але про це ти встиг забути,
Для цього ти навіть не старався.
Мені від цього хочеться сміятись,
Як, однак, можно просто когось вбить...
І як легко про це забуть
Може треба оглянутися?
Хтось через тебе кляне свої мрії!
Може ти його доламав!
Він розповідає, як ти зламав його історії
І вже забув, як сам когось зламав.
________________________________________
П.С. Один з кращий вірш на конкурсі "Важкий вибір"(кожен вірш був прекрасним)
6
3
79
Чи зустрінемось знов?
Але чи зможемо ми?
Я накрутила у своїй голові
любов якої немає...
Ми йдемо різними шляхами,
Все навкруги нас ламає.
А ти промовиш уві сні моє ім'я
І я відразу прийду до тебе.
Може я і не та, кого ти б хотів бачити,
Може інша у сердці твоє ім'я шепоче,
Але перед собою лише мене побачиш.
Можешь мене проклясти,
Ти все одно зробиш боляче, ти зробиш...
Не в силах в руках себе тримати.
Може ми зустрілися не в тому часі,
Бо любимо волю та літати .
Живемо в якомусь хаосі,
І можемо лише одне одному писати.
Ти - самотній вовк,
Що вибрав шлях одним бродити.
Світ навкруги замовк,
Пробує пам'ять в тебе пробудити.
Ти зустрів дівчину, схожу на мене,
Але розумієш, що це не я.
Не бійся, біль цей мине,
Тобі повинно стати легше.
Нас розділяють кілометри,
Війна нас разлучила.
Ми - не той фільм, що покажуть у кінотеатрах...
Це любов нас змучила...
Ну, що там, милий?
З іншими не хочеш?
Не сумуй, любий,
Моє ім'я в серце вплетеш,
Щоб мене ти не забув.
Може, в нас все вийде?
Якщо це любов,
Вона нас знову віднайде...
А поки, наші шляхи розходяться.
Я знаю, що боляче...
Але ти потерпи,
Небо разом з нами не просто так плаче...
5
0
82
Повір
Ось би повернути час назад,
Де з рідними разом веселились.
Де за вікном був снігопад,
А ми в теплі туди дивились.
Де ми не знали, як когось ховати
І не думали про це.
Де не хотілось час проклясти
І не боліло так сильно наше серце.
Де туги такої не було,
Зрадістю біжали назустріч долі.
Але це все минуло,
Тепер не сховатись нам від болю...
Тепер ми знаємо про смерть
І про невиконані мрії.
Тепер в житті когось ми просто гість,
Якіий залишив слід в її історії.
Тепер не можемо знайти собі притулку,
Де нас завжди чекають.
Ми не віримо у фантастику,
І долі наші десь блукають.
Але не треба через це себе калічить,
І розбити свої мрії.
Треба красу світу побачить,
І знові хай народяться надії.
5
0
248
Я ревную тебе
Я ревную тебе сильно,
Серце стискається від туги.
Це начебто все нереально...
Я простягаю до тебе руки...
Я знаю, що час відпустити ,
Але ти ніяк мене не залишаєш.
Я кричу тобі:"Прости!"
Але ти мої думки не покидаєш.
Ти мучиш мене!
І я ревную, що зводить з розуму...
Маю надію, що воно мине,
Бо воно створює багато шуму...
Прости мене за мою тугу,
Але поробити з нею нічого не можу...
Про мій відчай відомо тілько богу,
Бо мовчати про це я мушу.
Прости мене за мій каприз,
Проте я знаю, що і ти мене ревнуєш...
Я тебе відпускаю,
Хоча в моєму сердці тільки ти пануєш...
7
0
258
Що станеться з твоєю долею?
Він пив вже третю пляшку вина
І дивився їй просто в очі,
В них вже нічого не було,
Там була лише почуттів війна...
Він знав про її безсонні ночі...
Скільки болю вже минуло.
Він знав, що вона боялась алкоголю,
Скільки їй це приносило болю...
Він знав, що вона його ніколи не простить,
Але дозволив собі так грішить...
А зараз її очі сповнені сліз
І вони по щокам стікали вниз.
Його сердце одразу защемило
І він себе готов був вбить.
Хлопець це зробив, щоб завдати любій болю...
Дав почуттям відразу волю.
Перед нею впал безмовно на коліна,
В її очах все потемніло,
Вона його любила,
Але віру в його слова вона відразу загубила...
Вона пішла, а він її не зупинив,
Усе відразу освідомив
І розбив ще недопиту пляшку алкоголю...
Сам себе загнав він у неволю.
Ось так завжди буває,
Коли у гніві все ти забуваєш
І своїй любові боляче ти робиш...
Ти вже нікого так сильно не полюбиш...
Але робиш всеодно цю помилку,
А потім вже нічого не змінити...
Подумай перед тим, як спричинити болю,
Що станеться з твоєю долею?
8
0
321
Якщо асфальт сміг би розмовляти
А ви уявіть, якщо асфальт міг би розмовляти?
Скільки би історій почуттів він зміг би розказати...
Скільки ж на ньому вмирало життів,
А з ними разом і світів?
Скільки б він відкрив очей,
На померших тут людей?
Люди б вийшли з інтернету,
Щоб почуть про смерть чогось секрету...
Може комусь нарешті стало би не всеодно,
І пить би перестали вже вино?
Тут стільки сліз було пролито,
А всі тільки засудили.
Легше все усюди руйнувати,
Але життя не рятувати.
Тепер багато хто в могилі,
І всі до цього давно вже звикли...
Навколо тебе так людей багато
І один до одного всі ставляться завзято...
Зроби лиш крок на зустріч,
Допоможи, щоб ще одна не померла тут душа...
Так що ж станеться,
Якщо асфальт зможе розмовляти?
Чи життя чиєсь струхнеться?
Чи зможе хтось нормально спати?
На жаль, нічого не зміниться,
Всі над чиїмся життям будуть далі глумиться.
В асфальта не має почуттів,
Як і нині в багатьох людей...
6
3
288
Мої почуття
Я хочу випити тебе до останку!
Давай зіграємо з тобою в мовчанку?
Ти і без слів мене розумієш,
В моєму сердці тільки ти пануєш!
Я боюсь тебе втратити...
Це не важко побачити...
Бача твої сумні очі,
Я, ніби, п'ю ковток отрути.
Твій аромат ще досі я вдихаю,
Сама себе давно катую.
А може, ми не на тій планеті?
Бо всі інші нині в інтернеті.
Усі забувають про любов,
І про чисті почуття.
Усі давно шукать не хочуть щастя...
Замарили вже своє життя.
Ми з тобою живемо,
Хоча багато що не знаємо...
Наші почуття з тобою чисті,
А іншим не вистачає з собою чесності...
6
0
302
Я живу спогадами
Я живу спогадами,
Малюю пейзажі червоними фарбами.
Я вся візерунками ряснію,
І розум мій стає ясніє...
Пам'ятаю, як щаслива я була,
Однак це почуття я вже забула...
Тепер багато в мене шрамів,
Вся потонула я у роздумах.
Більше мені не світить сонце,
Воно баче моє розбите серце...
Йому мене шкода...
Давно покинула мене свобода...
Я погрязла у думках,
Не тримаю вже себе в руках.
Час пливе,
Це для мене стає все рокове.
Моя любов стоїть на даху...
Я дивлюсь на нього, він вже не жив.
Він с собою покінчив,
Він життям не дорожив...
А я не змогла піти за ним,
І він розсіявся, як дим...
Тепер на завжди одна,
Хоча у душі я вже давно померла...
6
3
117
Моє серце для всіх стане кам'яне...
Якщо покинеш мене,
Я не розлюблю.
Моє серце для всіх стане кам'яне,
Але точно не для тебе...
Я краще буду одна,
Якщо мене забудеш.
Я хочу напитися тобою сповна,
Але ти мене не залишеш...
Я знаю, що я заблукала,
В долині наших почуттів.
Я від цих думок сама себе ламала...
Але ти сказав, що ти до кінця наших днів.
Я боюсь тебе втратити,
Однак ти даруєш мені усмішку,
Тому я готова тобі вірити,
Ти лише тільки скажи...
7
2
186
Я п'ю ковток отрути
І знову уві сні я бачу твої очі...
Я ніяк не можу тебе забути.
Мені кохання шепоче уві сні,
Бача твої очі, я п'ю ковток отрути.
Так, я брешу, що я тебе забула,
Я брешу сама собі, що я тебе не люблю...
Я в омуті спогадів потонула,
Я сама себе згублю...
Мене більше не рятують,
Я більше не важлива тобі...
Хай мої почуття тебе здивують,
Щоб ти припав до моїх уст,
Я ж знаю, що мене ти ще кохаєш,
Тому турбуєшь мій сон...
Я знаю, що ти мене чекаєшь,
Наші серця б'ються в унісон.
Але пора відпустити,
І в тебе, і в мене є пара,
Ми можемо тілько одне одного мучити...
Це за нашу помилку нам божа кара...
7
2
122
Прощавай, моя забута любов
Я відчуваю твій сум за мною,
Мені теж тебе не вистачає,
Начебто я в бою,
Де ні чого не вщухає...
Я хочу до тебе,
Я насправді за тобою скучила.
По венам мов любов моя тече,
Вона мене і змучила.
Я бачу тебе блідим,
Коли зі мною розмовляєшь.
Всі почуття перетворяться в дим,
Ми більши разом не літаємо.
Ми обидва винні,
Що одне одного втратили,
Теперь усе забути ми повинні,
Не зважаючи на те, що ми обидва скучили.
Це наша велика помилка,
Що тоді одне одного відпустили.
Наші почуття тепер для нас могила,
Але зробити це ми мусили.
Забувай мене,
Воно тебе губить!
Ти ж не скажений,
Воно тебе може вбить.
Прощавай, моя забута любов!
Прости ж нас за нашу помилку...
Нас це погубить знов,
Бо ми одне одного не забули.
4
2
141
На жаль
Я стою на даху,
Дивлюся вниз...
Дух перехоплює від цього жаху!
Ось тобі людський каприз.
Навколо тіла вже зібрались люди,
Вони, як ворони, хочуть чимось поживитися.
Душі так пізно все вдалось збагнути,
А всім навкруги треба тільки подивитися!
Їм немає діла до чужих проблем,
Вони не знають, як пульс
Вже декілька разів під маскою збивався,
І як горіли всі почуття вогнем...
Вони подивляться, а потім розійдуться,
Не забувши при цьому засудити.
Лише батькам дитина жах присниться,
Як їх дитина на асфальті лежить.
Ніхто не зміг людське життя врятувати
І не допоміг в усьому розібратися.
Але усі можуть тільки руйнувати,
Від своїх проблем легше всім ховатися...
На жаль, людина пізно зрозуміла,
Що всі свої проблеми вона може розрішити.
Що вона сама себе зкалічила
І позбавила життя...
3
0
112
Серед загублених
Я втрачаю себе.
Я янгол без крил.
Щось всередині душу мою шкребе.
Я серед могил.
Тут стільки душ кричить,
Звуть рідних.
Я втрачаю цю мить
І вже бачу їх зажурених.
Їх забули,
До них більше не прийдуть...
Вони десь в пам'яті потонули...
І надії їх впадуть.
А я стою серед них,
Я вже не жив.
Я серед покинутих...
Я життям не дорожив...
Як так в житті виходить,
Що кажуть "Навіки!"
А насправді забувають?..
Тепер я закриваю свої повіки,
Мене все одно більше не шукають...
Я серед загублених,
Серед забутих...
Я відчуваю, що і мене забувають...
8
2
169
Забувай її
Не муч себе, мій друже,
Забувай її очі.
Ставай мудріше,
Хай стануть спокійніше твої ночі.
Не шукай її всюди,
Всеодно не знайдеш!
Пали її етюди...
Ти потім все забудеш...
Вона зникла назавжди!
Вона тебе забула...
В її подобі не знайдеш правди.
Вона в натовпі потонула.
Ну чого ти її кличеш?
Вона тебе не чує.
Ти її ім'я у ві сні шепочеш.
Це нічого доброго не віщує...
Забувай її, мій друже,
Забувай її скоріш.
Вона твій лютий враже!
Це буде твій яскравий фініш.
5
2
184
