كتاب وبالون أصفر
ويالقلبي المكلوم بكَ، صغيراً قد هوى أرضاً بقلبٍ سكنه الخيبات وكنتُ سبباً لأغلبها. تحجرت روحي حتى نسيتُ اشتياق عينيكَ بينما تقف أسفل شجرتنا حيث اللقاء كل عيد. كيف لي أن أنسى بهجة روحكَ عندما ترى الحلوى والبالون الأصفر، كيف لي أن أنسي طلبكَ فى كل مرة نلتقي 'أريد كتاباً...' كيف لي أن أتجاهل براءتكَ وأزود مركبتي وقوداً لأسرع بالفرار قبل أن تراني. ولن أنسى ما قلت لي في اللقاء الأول بعد طول غيابٍ مني وطول انتظاراً منكَ 'اعتقدتُكِ نسيت مُعدماً مثلي.. فلم انتظر العيد أن يأتي، فقط وقفتُ حيث نلتقي دوماً' بل أنتَ كيف ظللتَ تتذكر جاحد مثلي لعامين؟! اعتذر لقُدسيتُكَ، اعتمدتْ علَّي فتركتها وحيدة. اعتذر وإني لن أفوت لقاؤنا ولن تضطر لانتظار الأعياد، دعنا نلتقي كل شهر يا صغير. المرة القادمة سأجلب لكَ أكبر كتاب أراه وبالوناً أصفر كما تحب، وسنشرب عصير التفاح - مرآة الشمس.
2020-10-02 22:40:49
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ho Ho
☹️😭💛
Відповісти
2020-10-03 06:57:49
2
Sara_ Army7
تفاح و لا برتقال 😂😂💔 لا تقتليني أمزح 🙂💔
Відповісти
2020-10-04 12:27:28
2
سلمى
@Sara_ Army7 😂😂😂😂
Відповісти
2020-10-04 15:24:21
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11508
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2568