Чесно, історія мого життя.. гадаєте скажу: "вражає"? Ні. Нічого в ньому гарного та фантастичного ви не знайдете. Почнемо з того що я народилася справді в хорошій родині. Я була талановита дівчинка, ходила на багато гуртків. У моїх батьків був великий бізнес, тому по суті проблем з грошима в нас не було ніколи. Аж до того моменту як настав великий проєкт в який треба було вкласти багато тисяч доларів. Так як ми вже таке проходили, і в нас все виходило батьки без проблем віддали цю величезну суму грошей, і вони припустилися серйозної помилки.. Взяли ті гроші які були в сімейному сейфі. Знаєте, на випадок якщо бізнесу буде капут. І вгадайте що сталось, звісно ж бізнес пішов на дно! На самісіньке дно! Щось тим людям не підійшло по проєкту і вони нафіг закрили їхню будівлю. Ми якщо чесно були в шоці. Батько просив їх : " Поверніть гроші, в мене родина нам скоро за оренду будинка платити"... Йому хтось щось дав? Звісно що ні. От тоді і почалося все саме жахливе..

"Дзвінок у двері" 

-Відкривай Джой! Я подзвоню копам, і от вони розберуться з тобою!

- Рей ще тиждень і будуть тобі гроші за аренду ! Або ми з'їдемо 

- Який тиждень ти приколіст? Я тобі так вже місяць дав ще два дні, нема грошей– провалюй з мого будинку!

- Джой, любий може краще взяти гроші у кредит ?

- Що би що потім не повернути цей кредит???

- Я тоді вже не маю варіантів. 

-  Мамо, Тато я вдома

- Привіт доню, як там школа?

- Все добре, але вже кажуть здавати гроші за школу.

- Добре йди в свою кімнату робити уроки.

- Добре.

- Джой, нагадай мені навіщо ми записали Айві в приватну школу?!

- Бо в звичайній школі з неї глузували.

Розумієте ситуацію?.. В приватній школі мені дуже добре. Але після звичайної школи звісно ж що я ні з ким не спілкувалась, ну і всім було байдуже до цього за принципом :" не хочеш-не треба". Хто хотів спілкування та друзів ті знайомились хто ні то ні. Гадаєте в мене психологічна травма? А от і ні, звісно що батьки мене відводили до психолога на що той сказав : " Багато дітей є і свідками глузування з інших і самою ціллю цього, не хвилюйтесь вона відійде від цього через місяців два це ж не на все життя". Але йшов час пройшов місяць, два , п'ять, рік.. Нічого не змінилось. Батьки на це не звернули уваги. Да і я в це так не занурювалась. Ну от і пройшло два дні треба було або заплатити гроші або з'їхати.

- Джой.. Може краще переїдемо в село до моєї мами?... Там нам зараз вигідніше жити ніж у столиці.

- Ти напевно права, так буде краще допоки ми не повернемо нашу роботу.

- Ви подуріли зовсім? Яке село?!

-Айві! Підслуховувати не гарно. І що це в тебе за вирази такі?! Не забувай про те з ким ти розмовляєш!

- Мг..

- Айві доню, ти знаєш наші фінансові труднощі зараз.. ми поки що по живемо у бабусі. 

- А школа?

- Що школа? Будеш ходити в звичайну . 

- Що? Вам вуха позакладало і ви вже самих себе не здатні чути? Звичайна школа? Ви мене зараз відправляєте в повнісіньке пекло!

- Останнє попередження- Слідкуй за своїм язиком!

- Джой заспокойся, її реакцію можна зрозуміти. Доню це не надовго. Нам з татом необхідно повернути роботу і ти будеш далі ходити у приватну школу, добре?

- Добре мам.

Після цього ми переїхали до бабусі у село, це був жах для мене. Не хочу образити тих хто живуть у селі але це просто жах. Але найгірше було те що там немає вайфаю, як і грошей що би поповнити рахунок. Тут і почалося, моє теперішнє життя, теперішньої історії.