День
Минула ніч і сонце знову встало.
Золоті промені проходять крізь шибки.
І хоча часу ще залишилось немало,
Мене розбудять вже не соннії батьки.
Відкрию одне око. Потім – друге.
З теплого ліжка так не хочеться вставать...
Але потрібно йти. Іти до друга.
Бо в школі буде. А там легко заскучать.
Швидко поїм. Так само одягнуся.
Вискочу в двір із ранцем на плечах.
Дійду до хвіртки і щасливо посміхнуся
Моїм батькам. Побачу радість в їх очах.
Дійду до школи. Стану на лінійку.
Чекатиму його весь цей проклятий час...
А він у класі як новісінька копійка
Сидить і либиться... Вже не зупиниш нас!
Спочатку спробуєм гуляти на уроках.
Не вийшло. Це ж таке. Йдемо у клас.
Потім сховаємо журнал. Так, це морока.
Бо вчитель хімії розумненький у нас...
Сходим до завуча через жахливу поведінку.
Прослухаємо її крики і мораль.
Потім заснем. Всього лиш на годинку!
Наче хвилює нас якась там пектораль...
Уроки закінчились. Йдем додому.
Мені праворуч, а йому наліво йти.
Зупинимось на мить, ну а потому
Кожному треба ще й дорогу перейти.
Вповзу я в дім. Закину ті уроки.
Може, повчу.... До ночі час ще є.
Уроки. Забрали всі щасливі роки!
Навіть дитинство... Й там уже ви є!
Сиджу в смартфоні. Роздивляюсь фото.
Шукаю жарти та приколи, щоб скачать.
Бо завтра знову в школу. Довбана істото!
Як ти дістала! Тобі ж не передать!
Заходить мама. Злісно каже "СПАТИ!".
Я знехотя погоджуюсь. Хоча...
Я уже звик кожного разу це казати.
Слухняним хочу буть в її очах...
Минув цей день. І місяць знову світить.
Яскраві зорі бачу в небі я.
Так неймовірно тихо стало в цьому світі...
Та ненадовго... Завтра встану я.
~ 02.05.2018 ~
2018-04-28 19:59:50
11
0