Щастя в руках

Анна Топтун

Пшеничні поля, чарівна земля. Краса неймовірна простого села. Вранці так гарно майоріє роса. Природа щаслива. Дякую небеса. Тепер кров'ю залиті всі наші ліса, Не літає там більше чорна оса, Не чутно там й пісень солов'я, Яку так давно вже чекає сім'я, Яка стільки днів в окупації жила. Так непомітно, в ямі там біля села. Від болю там ледь не померло дитя, І давно зіпсоване було їхнє взуття. Там наповнені нестримного болю. Сиділи у ямі та співали пісні волю, Свободу і тяжку ту козацькую долю Весь страх вони заховали в тополю Але на світанку допомога прийшла Гордо жінка український прапор несла Так ніжно, мов тримала щастя в руках Ніби бачила вже це в рідних очах

2023-03-09 07:50:20

Інші вірші поета

Душі Символи болю Хвилина мовчання Що воно таке оте кохання?

Інші поети

TheCoalwalker

@TheCoalwalker

Катерина Данилевська

@Bookish_Phoenix

NieMi

@NieMi

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15821

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11409