Від першого до останнього
Тебе немає й ти ще не родився. Тебе чекають і батьки й рідня. Тебе нема, а ти вже всім вродився, Тебе нема, а ти вже зайченя. Тобі два роки, ще малий ти геть. Тебе всі люблять, обіймає мама. Є в тебе захист, падав ти ледь-ледь, Ти любиш всіх і особливо тата. Тобі вже шість і в школу ти за руку Ідеш з букетом першій вчительці своїй. І, певно, страшно тобі дуже було Але так радісно було мамі твоїй. Тобі шістнадцять і мама вже не та. Вже не така розумна, як думав ти раніше. А тато вже не розуміє так І тих порад його не хочеш слухать більше. Вже вісімнадцять і самостійний геть Уже навчаєшся в університеті З батьками ти спілкуєшся ледь-ледь І лиш приймаєш в них по золотій монеті. Тобі вже двадцять п'ять і мама все говорить, Що, де ж ті внуки, а ти на неї злишся. А тато усе рідше заговорить, Бо з слів його частіше ти смієшся. Тобі вже тридцять є своя сім'я, І мама рада і батько посміхнеться. А ти все менше кажеш їх ім'я, І усе більше до свого дому рвешся. Тобі вже сорок. Немає вже батьків. Нема з ким говорити чи спитать поради. Тепер до дому рідного ти йти хотів. Тепер ніхто на вечір не розповість балади. Вже п'ятдесят і діти вже дорослі. І менше вже говорять і приїздять сюди. Тепер ти просто йдеш в житті тому наосліп. А що уже, життя своє прожив. Тобі вже шістдесят і внуків тепер маєш. Тепер вже ти сидиш і нянчиш їх дітей. І, як твоя хороша мама, їх не лаєш І все сидиш і ждеш від них вістей. Тобі вже сімдесят, а діти усе менше, Приходять і питають, що ти, як ти там. Ти думаєш, що з часом, певно, буде легше Вони ж самі говорять, не треба вони вам. Тут вже вісімдесят і мама вже розумна, І татові поради чомусь вже всі такі. Ви зрозуміли, що мама була мудра, А ви життя своє прожили як дурні. Пішов вже дев'яностий, Останній ваший рік. Коли навколо гості І діти в ваший ваший бік Дивились чомусь сумно, Ви не розуміли їх. Навколо було добре, Навколо вся сім'я, А значить не даремно, пройшло ваше життя. Напевно...
2020-11-23 14:54:29
6
0
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1219
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524