Клас 1-А успішно завершив написання письмового екзамену, але в них попереду ще лишався практичний. Вони всі прибули, в геройських костюмах, до зони практичного екзаменування "Центр Плаза". Там підозри Ізуку лише посилились, адже надто вже багато вчителів було там. Звичайно решта класу не розділяла його думок, а тому дехто з них був сильно наляканий коли з шарфу Айзави виліз Незу та повідомив про зміни.
– Всі умови проведення тесту було змінено. Зараз нашим головним завданням є приділити увагу спільним тренуванням, щоб навчання максимально точно відображало реалії світу. Саме тому, кожній парі учнів буде виділено по супротивнику, одного з вчителів.
– На додачу до цього. – продовжив Айзава. – Хто з ким буде битись вже було вирішено. Враховувались ваші характеристики, стиль бою, оцінки та коло спілкування. Розподілено вас було таким чином. Яоярозу та Тодорокі, вашим суперником буду я. Мідорія та Бакуго, а суперником для вас буде...
Перед всім класом приземлився Всесильний, який до цього був на даху будівлі.
– Вами займуся я! Якщо хочете здолати мене, вам доведеться працювати в команді.
Після цього Незу пояснив умови екзамену. Студенти мають 30 хвилин на проходження, а щоб перемогти необхідно або вдягнути наручники на вчителя, або спромогтися втекти з поля бою. Для зрівняння шансів, всі вчителі будуть носити спеціальні важкі обмежувачі.
Одночасно проводилося декілька боїв між вчителями та учнями. Ізуку дивився за ними з кімнати спостереження. Одні бої були справді цікавими, інші були відвертою комедією, але також були й нудні. Від нічого робити, коли він знудився, почав переписуватись з Румі. Ізуку, звичайно ж, сказав, що зараз він очікує на свій екзамен проти Всесильного. У відповідь на що він одночасно отримав сміх, слова співчуттів, питання про бажаний колір для труни, вибачення, а також пару підбадьорливих слів змішаних з лайкою та погрозами у випадку провалу.
Коли ж настала черга для останнього бою, весь клас та всі вчителі які їх екзаменували зібрались в кімнаті спостереження та готувались до шоу. Інакше це не можна було описати. Але те що вони побачили на екранах, сильно здивувало їх.
– Мені здається чи Бакуго та Мідорія хочуть співпрацювати? – спитала Джайро.
– Це неможливо. Вони б ніколи не пішли на це. Це як двох диких звірів з різних видів змусити працювати разом. – прокоментував Кімінарі.
– Але це відбувається просто в нас перед очима. – з подивом та захопленням в голосі прокоментувала Яоярозу.
– Мідорія вміє знаходити підхід до людей. – зауважив Тодорокі.
– Крім того він з Бакуго почали звертатись один до одного по-людськи, а не як раніше. Думаю це відбулося десь після Спортивного фестивалю. – додав Іда.
Ізуку разом з Бакуго пройшли через ворота у велике штучне місто. Вони вже мали сформований план і були готові виконувати його. Ворота входу та виходу були сполучені дорогою довжиною в пару кілометрів, все доволі просто, якщо не брати до уваги Всесильного на шляху. Бакуго піднявся на дахи будівель зліва, в той час як Ізуку на дахи будівель справа, вони про всякий випадок зайшли трохи вглиб та попрямували вперед.
Це виявилось порятунком для них, адже Всесильний однім ударом створив настільки сильний повітряний тиск, що той знищив всю центральну дорогу, та частково зрівняв з землею будинки зо були поруч з нею. Яким би старим він не був, а його силу важко заперечити.
Коли Ізуку з Бакуго опинились по обидва боки Всесильного, то одразу ж приступили до виконання плану. Перевантажити викладача великою кількістю атак. Ізуку вступив у бій першим та атакував ногою зверху, весь заряджений. Всесильний встиг заблокувати удар своєю рукою, але був сильно шокований силою за ним. "Це десь 50% відсотків моєї сили без обмежень. Мідорія однозначно страшний суперник.", – подумав він. Але контратакувати йому можливості не дали, адже з протилежного боку напав Бакуго зі своїми вибухами. Коли Всесильний спробував відповісти вже йому, то отримував атаку з боку Ізуку. І так по колу.
В кімнаті спостереження весь клас був шокований та злегка наляканий від побаченого. Їхні найдикіші однокласники пішли проти Всесильного і гарно себе показують.
– Якщо вони ще й друзями стануть, я в житті не буду діяти жодному з них на нерви. Я не хочу щоб за мною два ультра-сильних психопати ганялись! – злегка запанікував Кімінарі.
– Ми ще не знаємо в яких відносинах лишився Мідорія з Мірко. Можливо тобі доведеться тікати від трьох. – поправив Тодорокі, що взагалі нікому не допомогло.
Тим часом на полі бою, бо це вже не було схожим на місцем проведення екзамену, Всесильний бився майже за власне життя. Він не очікував такої командної роботи від студентів які на початку року були готові вбити один одного. В якийсь момент Всесильний використав трохи більше сили ніж розраховував та відправив Мідорію в політ до будівлі. Це змусило його на мить завмерти, адже все ж життя студентів було попри все. Але чергова серія вибухів відволікла його.
Коли Ізуку виліз з-під уламків, по його обличчю текла кров. Він трохи злизав її з губи, після чого ринув вперед. Там він піймав рукавицю від Бакуго, а отже настав час для фіналу. Ізуку підстрибнув вгору та зірвав запобіжник, вивільняючи з рукавиці потужний та концентрований вибух прямо на голову Всесильного. Бакуго тим часом, зробив аналогічне, але спреду вчителя.
Далі Ізуку дістав наручники і приземлився в хмарі диму. Коли ж він з неї вискочив то показав великий палець до Бакуго і вони всміхнулись. Дим з пилом почали розсіюватись і перед ними стояв Всесильний, трохи попалений та побитий, але все ще готовий до бою.
– Це була гарна тактика, але її було замало.
– Впевнений в цьому? – спитав Бакуго.
Всесильний після цього звернув увагу на ліву руку і помітив на ній наручники.
– Практичний іспит класу 1-А завершено. Команда Мідорії та Бакуго склали. – повідомив машинний голос.
Наступного дня в класі панувала доволі цікава атмосфера. 16 учнів склали фінальні екзамени і були раді, але 4 не змогли. Кірішіма, Сато, Кімінарі та Ашідо провалили свої практичні екзамени, а тому сумували та панікували. Коли Айзава зайшов до кабінету, він всадив всіх на місця, після чого став перед класом.
– Доброго ранку. На превеликий жаль, не всі склали екзамен. Тому в тренувальний табір їдуть усі! – оголосив він зі своєю садистичною посмішкою.
Ті хто провалили екзамен почали радіти, хоча й не могли до кінця повірити що це правда.
– Так, на практичному були ті хто провалились, але письмовий всі склали успішно. – продовжив Айзава. – Під час іспиту, будучи в ролі лиходіїв, ми самі дали вам шанс на перемогу, проте до того спостерігали за тим як ви збирались вийти з ситуації. Інакше ви б нізащо не склали б, скільки б не намагались. Щодо табору. Поїздка до нього має на миті вдосконалення сили, а це особливо необхідно тим хто провалився. Все логічно і нічого дивного.
Іда вчергове розчарувався в собі що його так легко обманули. Він висловив Айзаві що якщо обмани продовжаться, то довіра між студентами та викладачами зникне.
– Ти правий Іда, я врахую це. Але не все було брехнею. Провал лишається провалом. – сказав він, дивлячись на чотирьох конкретних учнів. – В таборі ви будете проходити додаткові заняття. План вже складено.
Наступного дня клас 1-А виїхав до табору, як виявилось клас 1-Б також їхав, але на окремому автобусі та по іншому маршруту. Сама поїздка була довгою та гучною. Айзава вирішив дати класу можливість трохи розслабитись перед початком табору.
За декілька годин поїздки, автобус нарешті зупинився біля краю пагорбу з дерев'яною огорожею. Студенти вийшли щоб розім'ятись, але потім почали щось підозрювати, особливо Ізуку.
– А де клас Б? – поцікавилась Яоярозу.
– Я збрешу якщо відповім що ми просто так зупинились.
Всі були збентежені. Але Ізуку насторожився, особливо коли двері машини, що була поруч, відкрились і з неї стало чутно жіночий голос.
– Здоров хлопче.
– Давно не бачились. – відповів Айзава з невеликим нахилом голови.
З машини вийшло дві жінки, в червоному та блакитному костюмах, які мали котячу стилізацію.
– Наші очі сяють й в темряві палають! – сказала жінка в червоному костюмі з темним волоссям, Мандалей.
– Ми милі стильні крихітки! – додала жінка в блакитному костюмі з блондинистим волоссям, Піксі-Боб.
– Дикі-дикі Кішечки! – сказали вони разом.
Клас був збентежений від побаченого й не міг підібрати слів, Ізуку ж був готовий вбитися. Але потім помітив малого хлопчика в червоній кепці і вирішив втриматись.
– Пропоную вашій увазі команду професійних героїв "Кішки". – сказав Айзава. – Привітайте їх.
– Це все наша територія. – сказала Мандалей, вказуючи на ліс знизу пагорбу. – Наш табір розташований біля підніжжя тієї гори.
– Але навіщо ми тут зупинились? – поцікавилась Урарака.
– Чи означає це? – спитала Цую.
– Не може бути. – сказав Сато.
– Може повернемось до автобусу? – запропонував Серо.
Ізуку вже був біля дерев'яної огорожі та дивився на ліс з голодними очима. Він зірвав з себе краватку та намотав на правому кулаці, після чого по його тілу почали бігати блискавки.
– Зараз 9:30 ранку. – сказала Мандалей в доволі грайливому та садистському голосі. – Якщо поквапитесь то встигнете до 12:00.
Поки клас почав панічно тікати до автобусу, Ізуку з маніякальним сміхом зістрибнув з пагорбу в бік лісу.
– Кошенята що не встигнуть лишаться без обіду! – додала Мандалей.
– Вибачте діточки. Ваше тренування вже почалося. – сказав Айзава.
Між класом та автобусом приземлилась Піксі-Боб, хижо всміхаючись, після чого з допомогою своєї здібності вона деформувала землю під ними та скинула їх з пагорбу.
– Здібності дозволено використовувати без обмежень! – крикнула Мандалей, спираючись на огорожу. – У вас є 3 години! І я раджу не втрачати час, пробиваючись через ліс магічних звірів!
Клас збентежено подивився в бік лісу, лише щоб почути гучний маніякальний сміх та звук сильного удару. Прямо перед ними приземлився розбите земляне чудовисько. Сміх не припинився.
– Божевільні в тебе методи. – прокоментувала Мандалей, стоячи перед Айзавою.
– Довелось прискорити процес навчання. Зазвичай це проходять на другому році, тому далі їм буде ще складніше. – відповів він. – Здібності зазвичай обмежуються, а зараз вони можуть їх вільно використовувати, все одно що з тимчасовою ліцензією. Вони рано зіткнулись з лиходіями, тому настав час їм вчитись постояти за себе.
– Кого ви мені в ліс пустили!? – кричала Піксі-Боб.
– Лишаю їх на тебе Піксі-Боб. – сказав Айзава.
– А що це за хлопець був який стрибнув до лісу сам? – поцікавилась Мандалей.
– Не впізнаєте? Це Мідорія Ізуку, але публіка його краще знає як Раіджека.
– Він же з Мірко стажувався. Нам лісу може не вистачити.
Клас тим часом формував тактики та намагався співпрацювати. Виключенням був Ізуку, який бігав по лісу як скажений в пошуках земляних звірів.
Коли сонце почало вже сідати клас нарешті прибув до табору, де їх вже очікували Айзава та Мандалей з Піксі-Боб. Всі вони вийшли з лісу побиті, брудні та абсолютно виснажені. Але потім, наче він знущається, з лісу вийшов Ізуку, сорочка повністю розірвана, штани нижче колін не краще, від взуття нічого не лишилось, але при цьому він досі був в гарному настрої.
– Що мало значити 3 години!? – крикнув хтось з класу.
– Це час який витрачаємо ми на подолання лісу. Вибачайте. – відповіла Мандалей.
Це взагалі не допомогло класу. Хтось жалівся на життя, хтось жалівся на голод чи втому, а хтось вже був готовий вмирати.
– Я думала що ви будете ще довше возитись. – визнала Піксі-Боб. – Але ви так граючи впорались з моїми звірятами. Справжні тигри, особливо ви четверо! – сказала вона, вказуючи на Тодорокі, Бакуго, Іду та Мідорію. – Відразу видно досвід битв.
Ізуку не подобалось як вона дивилась на них. Тому коли вона швидко наблизилась та почала казати що вона перша забила, він одразу ж відстрибнув в бік та вкрився біоелектрикою.
– Не підходь! Я зайнятий!
Це зупинило та шокувало всіх, навіть Айзаву. Всі забули про надмірну активність Піксі-Боб спровоковану тим що вона, загалом як і решта її команди, досі в дівках. Айзава першим прийшов в себе і вирішив відкласти почуте на потім.
– Заберіть свої речі з автобуса та розкладіть по кімнатах і спускайтесь на вечерю, потім ванна і відбій. Справжні тренування розпочнуться завтра.
Під час вечері всі їли значно більше ніж зазвичай, але навіть так Ізуку продовжував їх дивувати та їсти за п'ятьох. Він все більше й більше змушував однокласників сумніватись в його людяності.
Після того як всі прийняли ванну, Ізуку вирішив піти та розпитати в місцевих героїнь про хлопчика, що тут з ними. Спровокувало його те що він почув як той називав його клас "недогероями", а в поєднанні з тим як він на всіх дивився, це малювало не найкращу картину.
Від Мандалей, тітки цього хлопчика, він дізнався що звати його Ізумі Кота. А ненавидить він героїв через те, що його батьки були одніми з них і померли під час захисту одного з міст від лиходія два роки тому. Загалом для героїв така смерть є честю, але пояснити це малій дитині дуже важко, адже в його очах батьки покинули його.
Трохи пізніше Ізуку знайшов Коту, який сидів поруч з озером на самоті. Він сів в парі метрів від нього й просто мовчав.
– Чому ти прийшов? Йди геть! – крикнув Кота.
– Два роки тому лиходій А-рівня Мускулистий сильно бушував. Він прийшов до Асахікави. Тихе та гарне місто, мало злочинів, мало героїв. Ніхто не був готовий до його приходу.
– Ти не знаєш про що говориш!
– Знаю. Нажаль я знаю. Я жив в тому місті. Моя сім'я померла в той же день що й твої батьки. Батько був простим поліцейським – тіло було не розпізнати. Матір була власницею лікарні – голова була окремо від тіла. А від семирічної сестри нічого не лишилось. – Ізуку почав плакати від спогадів. – Я втратив усіх. Я дякую твоїм батькам, за те що вони спинили бійню, але це не означає що ти не правий. Ти маєш право злитись на них за те що тебе покинули, на героїв за те що вони жертвують собою, на весь світ за те що вони це вихваляють. Але твої батьки були гарними людьми та героями, я певен в цьому.
– Чому? Чому ти тоді хочеш стати героєм? – спитав Кота, сам вже не стримуючи сліз, але без гніву в голосі.
– Я не хочу щоб хтось пережив те що й я. – відповів Ізуку, витираючи сльози з обличчя. – Чи зможу я врятувати всіх та кожного? Ні. На це навіть Всесильний не здатен. Але я буду рятувати всіх кого можу. – далі він підвівся на ноги та поглянув на Коту з ніжною посмішкою на обличчі. – В тебе є люди які турбуються про тебе, які хочуть тобі допомогти. Прийми їх, навіть якщо вони герої. В тебе є та розкіш якої я не мав. – після цих слів, він пішов спати.
Наступного дня, майже на світанку, Айзава розбудив весь свій клас щоб повноцінно та офіційно розпочати тренувальний табір. Не всі студенти були дуже раді цьому.
– Доброго ранку. Сьогодні ми розпочнемо тренування для істотного збільшення наших сил. Це є нашою метою. Збільшити ваші сили і як можна швидше видати вам тимчасові ліцензії. Активність злодіїв виросла і моїм завданням є підготувати вас до цього.
Далі Айзава кинув м'яч в руки Ізуку і наказав йому кинути його як можна далі, як в перший день у UA на тесті. Також він нагадав що попередня відстань була 1106 метрів. Ізуку не протестував, він кинув м'яч так само як і в перший день. Цього разу відстань була 1111 метрів. Що вразило та збентежило всіх, адже прогрес був незначним.
– За три місяці всі ви набрались досвіду, але переважно в емоційному та технічному плані. Сила та витривалість в той же час не сильно виросли. Як бачите ваші здібності не стали сильнішими, тому ми будемо працювати над цим. Вітаю до тренувального пекла! – сказав Айзава зі своєю характерною посмішкою.
Пізніше того ж ранку до тренування доєднався й 1-Б і вони побачили справжнє пекло. Більшість тренувань для студентів класу 1-А були на межі зі справжніми катуваннями. Звичайно виникло питання про спостереження за двома класами, але воно одразу знайшло свою відповідь. Склад Диких-диких Кішечок нарешті був повним. Жінка в жовтому костюмі з зеленим волоссям, Регдол. А також високий м'язистий чоловік з темним волоссям в коричневому костюмі, Тигр.
Кожен з них мав своє завдання. Піксі-Боб змінює ландшафт, щоб кожен учень отримав тренувальний майданчик, який йому найкраще підходить. Регдол стежить за прогресом учнів і зазначає, де їм потрібно покращитися. Мандалей передає учням спостереження своєї зеленоволосої колеги. Тигр стежить за підготовкою тих, кому потрібні базові силові тренування, а не спеціальні спеціальні тренування. І Мідорія швидко змусив його почати це ненавидіти своєю наполегливістю та легкою скаженістю. На щастя для Тигра ще був біоелектричний аспект який також потребував розвитку.
Після довгого та виснажливого дня тренувань клас був готовий вечеряти, але вони забули що їм вчора казали. Кішечки готували їм лише в перший день, а решту часу готувати вони мають вже самі. На вечерю студенти мали готувати Карі. Робили вони це під пильними, майже диктаторськими поглядами з боку Бакуго та Ізуку, які були готові вбивати якщо хтось в чомусь помилиться. Гарно в них вийшло чи погано ніхто не міг сказати, надто голодні були.
Ізуку також трохи приглядав за Котою. Хлопчик хоча не сильно хотів спілкуватись з рештою, але до нього підходив та спілкувався час від часу. Крім того він почав більше спілкуватись з Мандалей.
Наступного дня все повторилось. Але також Кішечки оголосили що ввечері вони будуть проводити гру для всіх студентів. В процесі приготуванні вечері всі знову були під пильним спостереженням Бакуго з Ізуку. Вони були справді страшними коли хотіли.
Ввечері вже розпочинались ігри. Айзава забрав людей що провалили екзамен та погано показували себе на тренуванні до приміщення щоб проводити лекційні заняття, решта ж розважались.
Ігри, а точніше гра, представляла з себе "тест сміливості" і була змаганням між класами. В певній лісовій зоні ховався один клас і мав лякати інший коли той йшов за маршрутом. Вигравав той клас, що краще лякав.
Спочатку все йшло доволі непогано та весело. А скоро в лісі почав з'являтись густий темний газ, та сильна пожежа з синім вогнем. Слідом після цього Піксі-Боб опинилась в полоні одного з лиходіїв, притиснута до землі. Мандалей після цього скористалась своєю здібністю щоб повідомити про напад.
Ізуку, не довго думаючи, напав на людину-ящура з величезним мечем зроблених з мечів, який кликав себе Спінером. Він знищив його зброю, роблячи безпечнішим для інших, після чого звільнив Піксі-Боб, але була інша проблема.
– Де Кота?! – закричала Мандалей.
– Я знайду його і приведу. – відповів Ізуку й одразу побіг в ліс.
Орієнтуючись по звукам, і наскільки міг, по запахам він знайшов Коту на найближчій горі, поруч з невеликою печерою. Перед ним стояв масивний чоловік, який наростив м'язи поверх свого тіла. Ізуку миттєво впізнав його як Мускулистого, але це був не час, він врятував коту від явно смертельного удару та став у стійку.
– Бачу мені щастить! Одна з цілей прийшла просто в руки! Ти часом не знаєш де знаходиться Бакуго?
– Нащо ми вам?
– Бос вас хоче. Я не питаю. То ти підеш добровільно чи розважимось?
В якості відповіді блискавки на тілі Ізуку почали бігати як скажені, але цього разу вони були інакші, вони стали темнішими.
– Отже розважимось!
Мускулистий наростив м'язи та швидко напав. Нажаль для нього, Ізуку був швидший, а тому легко ухилився і наніс удару обома ногами в голову з усієї сили. Це відправило злочинця в стіну скелі та привалило його. Але Ізуку знав краще, він знав що це не кінець.
– Кото, ховайся! Але не йди в ліс! Тобі не треба цього бачити. Діти не мають бути частиною цього!
Ізуку цього не помітив, але склера його очей почала червоніти, в той час як шерсть на тілі стала трохи дикішою. Кота послухав його та сховався на безпечній відстані за каменем і заплющив очі. Мускулистий після цього нарешті виліз з-під завалів.
– Це був гарний удар малий! Розважмось!
– Розваг не буде!
Мускулистий наростив велику кількість м'язів, вкривши майже все тіло та атакував. Ізуку ухилився, відстрибнувши на кілька метрів та почав заряджати "Біоелектричний вибух". Мускулистий налетів на нього, нарощуючи величезну кількість м'язів для сили та захисту але це було марно. Склера очей Ізуку повністю змінилась на червоний, блискавки стали ще темніші, а подекуди змінили свій колір також на червоний. При ударі стався потужний вибух, помітний майже всюди.
Мускулистий лежав на землі, не ворушачись, з його рота текла кров, а по тілу й досі бігали біоелектричні заряди. Про всякий випадок, Ізуку вдарив його по голові з усієї сили щоб той вже не вставав. Далі він знайшов Коту та заспокоїв його. Ізуку взяв його на руки та однім стрибком повернувся до основного табору, де вручив його Айзаві та отримав дозвіл на використання здібностей який треба було передати Мандалей. Про зміни в зовнішності вчитель не питав, це не мало значення зараз.
Ізуку повернувся до Мандалей та трохи налякав її своєю зовнішністю. Він передав їй повідомлення від Айзави, а також те що лиходії прийшли за ним та Бакуго, після чого вона одразу ж поширила його своєю телепатією. Ізуку ж тим часом вийшов на полювання, дикіший ніж будь-коли.
Першими на кого він натрапив були Урарака та Цую, які бились з блондинистою дівчиною з купою ножів та любові до крові, Тога Хіміко. Ізуку не довго думав, однім ударом в тіло він відправив її в політ і судячи зі звуку зламав їй як мінімум четвертину кісток в тілі.
Далі він натрапив на Шоджі, який переховувався від Токоямі, чия Темна Тінь вийшла з-під контролю. Ізуку не планував атакувати в сліпу, надто небезпечно. Натомість він вмовив Шоджі спровокувати Темні Тінь та вести її за собою, доки вони не знайдуть Тодорокі чи Бакуго.
План був простий але успішний. Вони швидко знайшли купу льоду й так вже склалось, що там був свій лиходій якого Темна Тінь впізнала та атакувала. Від вбивства вона була зупинена спільними зусиллями Бакуго та Тодорокі. Отримавши мить спокою, всі нарешті звернули увагу на змінений та здичавілий вигляд Ізуку.
– Немає часу на це! Повертаємось до табору! Шоджі, дивись в усі боки та слухай, я буду підтримувати. Бігом!
Вони почали рухатись в бік табору, по дорозі натрапили на Урараку та Цую. В збільшеній групі, вони змогли без великих проблем дістатись до табору. Опинившись там, вони побачили ще кількох лиходіїв, в тому числі й ледь притомну Тогу.
Слідом після цього почали відкриватись гарно знайомі темні брами. Курогірі терміново евакуював лиходіїв, через надісланий вчителями сигнал про небезпеку.
За 15 хвилин прибули поліція та швидка допомога з пожежними. З 40 учнів 15 були сильно отруєні газом, 10 мали поранення різних ступенів важкості, решта хоча й були виснажені, але неушкоджені. З 6 професійних героїв постраждало двоє, Піксі-Боб мала сильну травму голови, в той час як Регдол зникла, лишивши по собі лише криваві сліди. Двох лиходіїв, було схоплено, один з них був відповідальний за газову атаку. Також Мускулистого було знайдено мертвим, попередня версія – смерть від серцевої атаки, спричиненої сильним ударом струмом. Решта ж зникли в невідомому напрямку.
UA після цього зустрілась з проблемами спричиненими ЗМІ, а паралельно з цим вони намагались знайти бази нападників. І їм сильно пощастило. Кількома тижнями раніше вони виявили існування підозрілого бару в Каміно, в місті Йокохама, але тепер, впізнавши одного з лиходіїв як відвідувача цього бару, вони мали локацію однієї з баз. На додачу до цього, коли Яоярозу отямилась вона повідомила що помістила трекер на одного Ному, що були присутні під час нападу на табір. Тепер поліція з героями мали дві локації для нападу.
Ізуку, після кількох днів очікувань нарешті дізнався що саме з ним відбулося в таборі. Він пережив друге пробудження здібності, що призвело до прояву трансформаційного аспекту здібності, що все ще знаходиться в етапі розвитку та формування.
Він був надто втомлений до цього. Ізуку за першої ж можливості повернувся до своїх апартаментів і не чекав гостей. Тому він сильно здивувався, коли хтось вирішив подзвонити в них. Відкривши їх, його одразу було захоплено в обійми від Румі. Пройшовши до вітальні, вони всілись на диван.
– Я ледь не вбилась на патрулі коли прочитала твій переказ вашого дикого табору.
Ізуку лиш посміявся з цього. Останній день табору для нього був наче якась форма химерного сну на межі кошмару, особливо після трансформації.
– То як ти після вбивства? – спитала Румі в дивовижно м'якому голосі, беручи його за обидві руки.
– Дуже суперечливо. Поліція претензій не виставляє, з усіма обставинами. А сам я навіть не знаю. Технічно він це заслужив, та й вбивства є хоча й рідкою, але частиною роботи героя.
Румі обійняла його та поцілувала.
– Головне не винувать себе цьому. Ти зробив що мусив щоб врятувати того малого та захистити однокласників.
Пара просто лежала на дивані, обіймаючись та насолоджуючись компанією один одного протягом кількох годин. Коли вже стемніло, Ізуку увімкнув телевізор і там показували цікаву, хоча й жахливу картину. Каміно було в руїнах, багато героїв були непритомні, в повітрі знаходився великий чоловік який судячи з усього мав величезний арсенал здібностей. Але найбільше всього дивував та лякав Всесильний. Він був без всіх своїх м'язів, хворобливий та схожий на скелета.
– Невже це...
– ... Всесильний?
– Тебе не запрошували на рейд.
– Ні, але повідомляли про його проведення. Щось пішло явно не так.
На щастя, ким би не був цей таємничий лиходій з багатьма здібностями, Всесильний зміг здолати однім останнім "Ударом Сполучених Штатів". Того вечора світ змінився назавжди, адже він втратив свій Символ Миру. Всесильний хоча й лишився живий, але вже не міг бути героєм.