Немов, від вітру штормового,
двері навстіж відчинились.
З густого присмерку,
з нізвідки,
хмарина снігова з'явилась.
В оселю стужею війнуло.
Стрімким вихором
Завія
поріг будинку перетнула,
й повільно
на підлогу сніг пухнастим килимом лягав,
а між літаючих сніжинок
кремезний сивий дід стояв.
Вмить навколо незнайомця
стіни намороззю вкрились.
На вікнах візерунки
від холоду з'явились.
Вертка допитлива Завія
пішла гуляти по оселі.
Стривожене Тепло
дрижало й підіймалося до стелі.
Поскрипуючи крихким снігом,
старый пОвагом ступав.
І повз збентежиних людей,
в кімнату до Ялиночки,
рішуче прямував.
Всі.
І діти і дорослі
на гостя знічено дивились.
Сміх і гомін припинились.
Пояснення
чудній події
шоковані батьки шукали,
поки змерзлих малюків
швиденько в тепле одягали.
Намагалися, як звикли:
креативно міркувати,
вважати,
аналізувати,
логічно інтерпретувати.
А дітлахи напевно знали,
що справжнім,
а не штучним снігом
їхню оселю засипало,
і що не звичний аніматор
їх розважав і забавляв,
а найсправжніший Дід Мороз
до них у гості завітав.
Попри загальне замішання,
малюк наважився спитати,
чи буде
добрий Дід Мороз
подарунки роздавати.
Суворий Зимник
посміхнувся.
На малого озирнувся.
Перстом "мовчати" наказав.
І на прикрашену Ялинку
похмурим поглядом вказав.
І всі почули,
як крізь тишу
шепотіння шелестіло.
Відчули тугу деревця,
яке щосили в ліс хотіло.
Додому,
звідкіля його силоміць,
безжально вкрали.
Від вчутого,
в очах дитячих сльозинки співчуття дрижали.
І у дорослих непомітно святковий настрій
смурним став.
Уважний Зимник-Сніговій
Ялинку лагідно втішав
й з-попід кошлатих сивих брів
за людьми спостерігав.
Хитав схвально головою
мовчазний суворий дід,
бо бачив:
доброти не втратив
незрозумілий людський рід,
який із віку в вік
в безладді
своє призначення втрачав,
і що важливе забуває,
у метушні не помічав.
Те, що забулось - не безвихідь,
знав старезний мудрий дід:
шукати вихід треба там,
де був колись забутий вхід.
25.02.24
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку