Затишно вмостилась тиша
на засніжених деревах.
У безодні лазуровій
студено-кришталевій,
над заповіднім лісом
злетіла Зоряниця.
Під бородою Зимника
дрімає Сніговиця.
Перший промінь Сонця
Карачуна торкнувся,
і суворий дід-мовчун
ледь помітно посміхнувся.
Біля ніг Посвистача
втомлені вітри поснули.
І у м'якому безголоссі
згадували про минуле
три брати-мандрівники,
три майстри-чарівники.
За дружньою розмовою
відпочивали від трудів
у лісовому спокої
троє втомлених дідів.
Старосвітщину колишню
радо пригадали.
Як люди в ті часи
їх надзвичайну силу
побожно шанували.
Як на честь Карачуна
круглі,
немов сонечка,
хлібинки випікали.
Як Зимника-Морозника
кутею пригощали.
Як піснями розважали
похмурого Посвистача...
Та, знагла,
спогад перевела
гучна зухвала гуркутнеча.
До лісу заповідного,
крізь мури
кучугурів,
здійнявши з снігу буруни,
грюкали, гули, ревли,
без дороги сунули
машинами покірними
непрохані гості.
Сліпі від знахабнілості.
Без поваги й жалості.
Сповнені нахабності.
Впевнені в безкарності.
Теперішні люди.
Ніжна тиша розрівалась.
Вітри буйні прокидались.
Роздратовані метілі злетілися зусюди...
І крізь завісу снігову
спостерігали
три діди за тим, що далі буде...
25.01.24
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку