З далечини,
з-за обрію,
крізь завісу із дощів
невпинно йшов
кремезний дід у сизому плащі.
До означеного часу,
до завітної межі
повагом йшов
суворий дід у сизому плащі.
Твердим тріскучим кроком
ступав похмурий дід
і сковувала крига
кожен його слід.
Біля межі завітної
зупинив свій хід
і кришталевим посохом
змахнув поважний дід.
Закрив плащем
старанний дід небо дощове
і нависло над землею
безмежжя сизе снігове.
У зимовій глухій тиші
сивобородий дід сніг ткав
і у ковдри найпухкіші
довкружжя сонне сповивав.
Той дід - морозний Зимник,
середній між братів.
Не марнував й хвилинки.
Без діла не сидів.
Змінює усе навколо
невтомний вправний дід-мастак
на свій
холодно-досконалий,
беззаперечно-бездоганний,
стримано-вишуканий смак.
Вночі до блиску натирає
срібну Місячну дзеркаль.
А студені річки сплячі
заковує в дзвінкий кришталь.
На коштовній хрусткій кризі
візерунки гравірує
і свій безцінний диво-витвір
заповзятливо пильнує.
У безголосій самоті
замете снігом рідкі стежки
і на сухій траві
розвісить з крихкого інею мережки.
Дерева змерзлі
в шуби з снігу
вправний Зимник одягає,
і як прискіпливий господар,
свою роботу оглядає.
Коли ж помітить між дерев
пишну ялиночку маленьку
струнку, пахучу, зелененьку,
немов онучечку любеньку,
щиро й радо привітає.
Всі турботи забуває
і з задоволенням
ласкаво
її хвоїнки прикрашає
сніжинками-крижинками,
яскравими краплинками.
Виблискує прикрасами
ялинка серед снігу.
І жорсткий похмурий Зимник
на мить
теплішає від втіхи.
Натішиться-набавиться
і знов до справ вертається.
Всю ніч зимовий спокій
сумлінно стереже
і мерехтливе сяйво
зірок в холоднім небі
дбайливо береже.
Морозець колючий
потріскує, кріпчає.
То Зимник-студинець
світанок зустрічає.
На Сонечко ранкове
прозору шаль накине,
і воно зимовим днем
світить, та не гріє.
10.01.24
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку