Мріяти корисно...

Veronika Yupyn

А інколи треба просто замріятись... Політати десь у хмарах І не думати про сьогодні, Полетівши на двадцять років в безодню. Не думати, що буде зараз А подумати, що буде потім. Навіть якщо й не збудеться все Та віра хай живе. Треба іноді побути тим маленьким принцом Чи маленькою принцесою Хай навіть віртуально Та навіть й це прекрасно. Хай і буде в майбутньому, Але це врятує від усіх проблем прямо зараз, Розправляться крила і полетиш щасливий Без цього всього. А знаєш, що є особливим? Це те, що ти будеш Хоч там без всього лихого, Не будеш нікого слухатись і підкорятись, А попрямуєш своєю дорогою Без навколишнього. Ось так і врятуєшся, Бо будеш із своїми думками на самоті І не злитимешся, не лаятимешся і не боятимешся нізащо. Ти робитимеш, що захочеш І нічого потрібного – не потрібно буде Ти будеш тим, ким захочеш І ніхто не заважатиме. Матимеш те, що захочеш Й нічого абсолютно не буде мішати. ©️V. Yupyn

2021-01-15 22:19:51

3

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11995

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4508