Нарешті приїхав Адам. Щоправда, часу минуло куди більше ніж я сподівалася, бо як це часто буває, їхав лише на місяць, але справи затримали набагато довше. За цей час багато в моєму житті змінилося: здавалося весь світ перевернувся! Я хотіла серйозну розмову з Адамом, але подумала, що телефоном було б недоречно про це розповідати. Тому зараз аж свербіло від нетерплячки… Я була в очікуванні зустрічі та передчутті важливої розмови!

Не дивлячись на все, що сталося між нами, після від'їзду ми на певний час припинили спілкування. Так буває, ніби все добре, але ніхто не робить кроку для продовження. Я виправдовувала все занятістю Адама, а сама написати так і не набралася сміливості. Та все змінилося в якийсь момент, спочатку було кілька скупих, але таких бажаних смс. Здавалося в той момент небо впало на землю, і світ перевернувся, але і це був не кінець. Згодом Адам почав телефонувати, і ми ввечері годинами спілкувалися по відеозв'язку. Дійшло до того, що наші розмови поступово змінилися на відверто інтимні і безсоромні. Я відчувала себе збоченим дівчам, а не дорослою жінкою при надії. Я любила його, але боялася зізнатися про це навіть собі. Обставини змінилися, і я не знала, як відреагує Адам на те, що він тепер батько.

Кілька тижнів тому мене почало нудити, але думала причиною є кишковий грип. Я так довго хотіла цього... Та вияснювання відношень з Робертом, аборт, і вирок лікарів, що геть забрав надію. Але лікарі, як виявилося, теж помиляються! На щастя для мене… Зробивши тест, а потім ще один, — загалом десять штук, я щастю своєму повірити боялася. Знала точно, що б там між нами з Адамом не було, я народжуватиму, навіть ціною власного життя. Лише тепер носячи дитину під серцем я пізнаю найбільшу радість та щастя у світі — материнство.

Хотіла ще з ранку подзвонити Адаму та попросити про зустріч, потім хотіла негайно викликати таксі й приїхати просто до нього у квартиру. Врешті я відкинула обидва варіанти та вирішила дочекатися його на роботі, а там домовитися про зустріч.

Я була зайнята повсякденним робочим процесом коли колеги почали перешіптуватися, і я теж автоматично підвела погляд. А потім опустила… І серце просто випало з мене, і розбилося.

Адам був не сам; поруч з ним йшла молода красуня, що мило посміхалася світові, а він турботливо обіймав її. Вони обоє були щасливими, сміялися та щось жваво обговорювали. Спочатку я впала в ступор, потім мені стало соромно за наше телефонне спілкування. Поки я знічена та шокована стояла він пройшов мимо байдуже кинувши в мою адресу сухе “Привіт”.

Тепер в середині почав збиратися гнів, а ще розгубленість. Я майже без почуттів впала на крісло. Нудота, що мучила з самого ранку підступила до горла з новою силою, і швидко прийшовши до себе мов ошпарена побігла до вбиральні.

Змиваючи весь сніданок в унітаз, і витираючи чорні розводи під очима, я вже прийняла рішення. Більше ніколи в житті я не дам можливості кинути мене.

Просидівши в туалеті ще добрих пів години, і мало не виблювавши всі нутрощі, я таки спромоглася більш - менш привести себе до ладу, і дійти до свого робочого місця. Дякувати небу і усім святим, Адама з його новою пасією ніде не було видно. Тут два варіанти, або закрилися в його кабінеті, або поїхали кудись.

В пам'яті випливали спогади про ту ніч — коротка мить безумовного щастя між нами. Сюди ж бурхлива уява домальовувала образи оголеної супутниці Адама. Я щосили трималася, щоб не зірватися, і не втекти додому.

Довкола кипіла робота, а я намагалася нінащо не відволікатися. Хотілося закінчити і піти не потрапляючи Адаму на очі. В мене ще були справи, які мусила закінчити і впорядкувати якнайшвидше. Почала з поточних, які розклала за датою та важливістю.

Закінчивши з теками і написавши заяву про звільнення, залишилася тільки одна справа — найголовніша. Піти… Але якщо не поясню, то виникнуть питання.

Тому я тремтячими від хвилювання руками взяла ще один аркуш паперу, і підписала зверху.

Твоя Міла.

Пробач, що йду ось так, як то кажуть по французьки, та боюся ти не залишив мені іншого вибору.

Я так довго боялася зізнатися собі в почуттях до тебе, що коли наважилася, то стало вже пізно, а може я все схиблено сприйняла, і ту єдину ніч, що подарувала мені найбільше щастя, і твою турботу...

Останнім часом між нами була палка переписка, і це дало мені хибну надію… Ти поїхав, і я знаю, що ти мені нічого не обіцяв, та я і не чекала нічого. Не чекаю і зараз...

Я зникну з твого життя...Мені жаль, що так про це повідомляю, але думаю, ти мусиш знати, що під серцем ношу нашу дитину.

Я безмежно вдячна за це, бо це мрія і дар на який я вже не сподівалася.

Тобі, мій рідний, я щиро бажаю лише щастя.

Хочу, щоб ти знав про те, що я нічого не чекаю, і моє положення тебе ні до чого не зобов'язує. Твоя поява і так змінила моє життя, ти дав мені багато. Думаю, що віддати у відповідь своє серце, це хоч і жорстоко, проте рівноцінно.

Твоя нова супутниця справді дуже гарна, я щиро вірю, що вона саме та, котру ти шукав.

Не шукай мене… Не треба!

Хотіла покласти записку в конверт. Проте врешті залишила на столі поруч з заявою. Витерла сльозу, що проти волі зрадницьки скотилася. Швидко одягнулася, забрала сумку, і під здивовані погляди колег буквально вибігла з офісу.

— Міла, куди ти? Крикнув хтось Адамовим голосом в спину, коли я сідала в таксі. Та я заборонила собі обертатися.