Вже два тижні я працювала помічником бухгалтера в одному з відділів його компанії. Я поступово входила в курс справ, яких було так багато, що спати вдавалося лише по чотири години на добу. Адам допоміг знайти та винайняти квартиру. Ми обійшли з десяток, коли я таки знайшла маленьку затишну однокімнатну квартирку на горішньому поверсі в спальному районі Львова. Адам довго кривився та вмовляв брати щось інше, говорив про те, що перший внесок робить він, і що зарплату я отримуватиму таку, що зможу дозволити собі купити цілу шістнадцятиповерхівку, у якій і була винайнята мною квартира. Але вся ця неприємна ситуація в якій опинилася, і через яку шукала нове житло багато чого мене навчила, і зокрема заощаджувати гроші, щоб завжди мати кошти про запас, а не все відразу витрачати.

Як не дивно, напротивагу моїм сподіванням Адама я майже не бачила. Він багато зробив для мене, але не просив відплати ні в якому вигляді. Або він і справді хороша людина, або просто зараз так само має купу справ, і ще прийде час коли він попросить платню за свої послуги. Та я сподівалася що таки не помилилася, і він, просто, має добре серце. Я не шукала з ним зустрічі навмисно, та була б не проти зустріти його, хоча б для того, щоб подякувати за все що Адам зробив для мене. А ще мені хотілося продовжити знайомство з ним, та поспілкуватися, бо він був і справді цікавою та веселою людиною, а ще адекватною, але лише у тверезому стані. Його чорний гумор я часто пригадувала коли довго крутилася в ліжку не взмозі заснути, бо мене все ще з’їдала образа, яка вилазила з середини разом з сльозами коли була на одинці і геть втомлена, щоб контролювати себе. І все що я могла це переключитися на спогади про Адамову добродушність. Я думала і про те, чому він так вчинив, можливо це геть не янгольська простота та доброта, а довготривалий мерзенний план, заможного алкоголіка, а потім про те що сталося б зі мною, якби не та випадкова зустріч. В будь-якому випадку я з тих людей, яким достатньо одного разу натрафити на багно, щоб потім добре дивитися під ноги. Я твердо вирішила, що сімдесят відсотків з заробітної плати, відкладатиму, іншого цілком вистачить, щоб жити, платити за квартиру, і ні в чому собі не відмовляти. А ще я твердо вирішила, що які б в мене не були стосунки з чоловіками, я не стану закохуватися, бо любов робить мене сліпою, як отого крота, що світу божого не бачить. Краще, я просто житиму у своє задоволення, бо жити для когось я вже намагалася, і нічого путнього з цього не вийшло. В ліжку ставало душно та некомфортно, подушка була геть мокра від сліз, відкинула ковдру, відчинила навстіж вікно, і кімнату моментально наповнив холодний морозний вітерець. На вулиці були перші дні зими, і було холодно, хоча снігу все не було. Взяла зі столика запальничку та цигарку, і підпалила та смачно затягнулася. Колись я зарікалася, що ніколи не почну палити на постійній основі, що цигарки які викурюю, це лише заради забави, але зараз я таки палила як отой паровоз. Могла б кинути якби захотіла, сили волі стільки, що хоч відбавляй, та я не хотіла, дим мене заспокоював, і мене це влаштовувало, а здоров'я, та до дідька його, житиму сьогоднішнім днем, і жодних планів. Я б і стояла так, якби геть не змерзла в легенькій нічній сорочці. Зачинила вікно, залишивши щілину зверху для провітрювання. На годиннику висвітило третя ночі, а сон все не йшов. Побрела до ванної вмилася, заварила горнятко кави, і сіла за папери, які забрала з роботи до дому, для ознайомлення.

Коли у двері подзвонили, я не відразу зреагувала і не відразу зрозуміла що сплю. Відняла обличчя з купи паперів, почесала потилицю та побрела до дверей, відчинила, а переді мною стояв смертельно блідий та п'яний Адам.

- Боже що ти тут робиш? І котра взагалі година?

- Яка різниця, ти впустиш мене?

- А я маю вибір? Заходи!

Від нього тхнуло травкою та алкоголем, одяг був м'ятим туфлі та низ штанів брудний від грязюки, а він посміхався мені наймилішою у світі хмільною посмішкою, але в очах був сум та байдужість. Я пропустила його в коридор.

- Що в тебе сталося? Чи це просто твій звичайний стан? І чому ти приїхав сюди, а не до себе до дому? Ти ж знаєш я завтра мушу бути на роботі.

Він довго мовчав, а потім я побачила в очах сльози, він не плакав як дитина, не ридав, а просто його очі були повні сліз.

- Вона померла…

- Про кого ти говориш, хто помер?

- Аліна, вона померла.

Я не наважилася розпитувати, бо завжди гадала, що людина якщо хоче сама розповість, навіть якщо вона знаходиться в такому неадекватному стані, як Адам. Натомість мовчки роззула його, бо сам він був не спроможний. А ще дізналася, у мільярдерів ноги теж смердять, і так, що хоч носа затикай. Хто така Аліна я так і не дізналася, бо він задрімав просто в коридорі. Довелося йому постелити на розкладному дивані, та вкласти туди, благо тягнути на собі не довелося, бо таки вдалося розштовхати, і він сам дійшов, але роздягатися категорично відмовився, тому довелося самій справлятися. не могла ж я вкласти його у штанах на яких кусками висіла підсохла грязюка. Він відразу мирно засопів, а потім і пішла спати, бо вже майже п'ята ранку, скоро на роботу, а я толком ще і не закрила очей.